Читати книгу - "Дон Кіхот (Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі)"

пошле нам людини, що могла б його обмислити всім тим, чого йому бракує, бо я неспроможен тому зарадити по малоздатності ч:воїй і мало-освіченості; до того ж я зроду вдався собі ледачим, то й ліньки мені вишукувати авторів, які можуть те сказати, що і я без них знаю. Ото ж і є причина того фрасунку і клопоту, в яких застав мене вашець — причина, як бачите, цілком поважна.

Вислухавши таку річ, приятель мій ляснув себе по лобі, гучно зареготався і промовив:

— На Бога, пане брате! Аж нині зрозумів я одну свою стару-пре-стару помилку... Відколи я знайомий із вами, я все мав вас за чоловіка розумного і у всіх своїх учинках розважного. А тепер я бачу, що вам до того розуму та розважності — як землі до неба. Де то видано, щоб такі дрібниці, такі марниці та могли заклопотати такий, як у вас, дозрілий ум, що йому й більші труднощі за іграшку поконати й подолати? Повірте, не ваша нездатність тому причиною, а лінивство надмірне та [9] оспалість думки. Хочете пересвідчитись у правдивості моїх слів, то слухайте сюди: усі ті ваші труднощі я розмаю, як оком змигнути, миттю зараджу всім нестачам, що, як ви кажете, бентежать вас і знесмілюють до оголошення друком історії вашого преславного Дон Кіхота, світила і зерцала всього мандрованого лицарства.

— Скажіть же мені,— обізвався я, почувши такії речі,— яким чином ви гадаєте заповнити порожняву, що мене лякає, і внести ясність у хаос моєї розгубленості?

— А ось яким,— одвітував він.— Перше, на чому ви спіткнулися — це брак для початку книги сонетів, епіграм та похвальних віршів, писаних, як заведено, персонами значними й титулованими. Але ж ви можете ті вірші самі любесенько написати, а потім їх кому завгодно приписати: хоч попу Івану Індійському, а хоч самому цісареві трапезонтському, бо то, славлять, були знакомиті піїти, а якби й ні, то не біда. Як знайдеться, бува, який книгогриз чи бакаляр, що підкусить вас іспотайна та буркне комусь, що неправда ваша, на те не зважайте: хоч і завдадуть вам брехню, та руки, що те написала, все одно не втнуть. А щодо тих цитат на берегах, щодо словечок і сентенцій різних авторів, що ними треба вашу повість засмачити то досить буде із пам'яті пригадати який-небудь латинський вислів або такий узяти, що напохваті лежить. Пишучи, приміром, про волю і рабство, тут же вверніть:

Non bene pro tot о libertas venditur auro.*

і зразу ж приписочку збоку — Горацій чи ще там хто. Говорячи про всевладдя смерті, не забудьте приточити:

Pali da pors aequo pulsat pede pauperum tabernas,

Regumque turres.**

Як заведете річ про дружбу, про любов до ворогів своїх, що заповідав нам Господь, то сягніть до Святого Письма і зацитуйте недорогим коштом самого Спасителя: Ego autem dico vobis: diligite inimicos vestros*** і Чи про лихі помисли згадаєте — і тут вам Євангелія у пригоді стане: De corde exeunt cogitationes malae**** Чи про несталих друзів — позичте Кетонового двовірша:

Donee eris felix, multos numerabis amicos, Tempora si fuerint nubila, solus eris.*****

Отакою та подібною латинщиною ви залучите собі слави щонайменше граматика, а в наші часи це вже неабияка честь і користь. А щодо приміток у кінці книги, се так само робиться дуже просто. Якщо в вашій повісті фігурує якийсь велетень, назовіть його Голіафом — хоч воно й дешевенько ніби, дак зате вже готова широкомовна примітка:

* Волі не слід продавать за все золото світу (латин.).

** Смерть бліда і в злидарські халупи, і в царські палати стукає рівно (латин.). (Горацій, кн. І, ода 4).

*** Я ж вам глаголю: любіть ворогів ваших (латин.). (Євангелія од Матвія, розділ V, в. 44).

**** 3 серця беруться ледачі думки (латин.). (Те саме, розд. XV, в. 19).

***** Поки щасливо живеш, численних матимеш друзів. Прийде година лиха — зразу лишишся один. (Цей латинський двовірш належить не Катонові, а Овідію — збірка "Жалі", книга перша, елегія VI). [10]

"Голіаф альбо Голіят — одноборець филистийський, котрого пастух Давид убив каменем із пращі в Теребинтовій долині, як про те повідається в Книзі Царів, голова отака й така. Далі, якщо хочете виставити себе за вченого гуманіста й космографа, згадайте в вашій історії ніби ненароком річку Тахо,— буде вам іще одна знаменита примітка: "Ріка Тахо, названа так по імені одного гишпанського короля, бере свій початок у такому й такому місці і вливається в Море-Окіян, обполоскавши мури славутнього міста Ліссабони; гадають, що вона має в собі золото-дайний пісок" і все таке. Як заведеться мова про розбійників, нате вам історію Кака — я можу її з голови проказати; як про жінок легких звичаїв — тут вам стане у пригоді єпископ Мондоньєдський з усіма своїми Ламіями, Лаїдами та Флорами; приміточки будуть вельми авторитетні. Як про безсердечниць — нате вам Овідієву Медею, як про чаклунок та чарівниць — маєте Гомерову Каліпсо і Вергілієву Цірцею. Як про завзятих войовників — Юлій Цезар у своїх "Записках" подасть вам до послуг себе самого, а Плутарх настачить вам цілу тисячу Олександрів. Як поведете річ про любов, то, розуміючи таку-сяку дрібочку по-тосканськи, вдайтеся до Леона Юдея — він вам того добра повну мірку з наспою уділить. А не хочете чужинами блудити, то маєте вдома власного Фонсеку з його "Любов'ю до Бога" — там і на вас, і на всякого мудреця тієї справи стане. Одно слово, вам досить буде назвати ті ймення і згадати ті твори, що я отеє казав, а цитатки та нотатки на мене полишіть: от їй же Богу, що я всі береги ними засію, ще й у кінці книги приписок аркушів на чотири пущу. А тепер іще про списки авторів, що, кажете, в усіх книгах є, тільки в вашій немає. Сьому лихові дуже легко зарадити: знайдіть лишень книгу, що наводить їх усіх од А до Я, та й перенесіть тую абетку цілком до своєї. Хоч і вийде, може, та омана наяв (бо навряд чи ви чим-небудь од тих авторів покористаєтесь),