Читати книгу - "П'ять життів доктора Гундлаха"

сказав Вінтер, коли Гундлах сів перед ним у крісло. — Ви зробили правильний висновок, на інше я й не сподівався. Так, цього разу й ми попались. Учора ввечері, точно опівдні за місцевим часом. І просто в центрі столиці.

— Є жертви?

— Здається, поки що — немає. Пан Дорпмюллер, очевидно, дотримувався нашої вказівки не чинити в таких випадках опору. — Ці слова Вінтер сказав тихо, схиливши набік голову і дивлячись униз, можливо, тому, що викрадену, навіть коли вона ще жива, жертву слід поважати й журитися з цього приводу. В нього були маленькі щільно посаджені очі, між бровами залягли дві тоненькі лінії клопотів і розчарувань, які ставали ще глибшими, коли він з ким-небудь не погоджувався. Опущені куточки рота й тоненька верхня губа надавали обличчю неприємного виразу.

— А тепер докладніше, — по хвильці озвався він. — Вимога надійшла нам ще сьогодні вранці, ми повинні сплатити півтора мільйона доларів… Чималу суму заберуть також оголошення в газетах — це теж одна з умов.

— Я повинен узяти це на себе? — запитав Гундлах.

— Та ні, це зробить швейцарське агентство. Як ви могли подумати! Буде складено такий собі патетичний текст, перекладено різними мовами світу й надруковано в різних газетах. Для цієї суто технічної роботи мені вас просто шкода турбувати, — додав Вінтер, намагаючись загладити свій докір. — Це не наше діло, воно надто дрібне.

— Звичайно. Але що ж тоді маю робити я?

— Вам доведеться летіти туди; по можливості, навіть сьогодні.

Гундлах не відповів; новина була надто несподіваною, хоч він і чекав чогось подібного. Гундлах відчув, що Вінтер нетерпеливиться, й поглянув на нього з ледь помітною посмішкою, самовпевненою і разом з тим люб'язною. Гундлах досяг чималих успіхів у своїй професії, що додавало йому почуття власної гідності. Але ж чи варто кидати виклик? Вінтерові очі він ніколи не любив, їхній погляд здебільшого був трохи цинічний. Сьогодні очі були ніби й байдужі, проте хитрі… Гундлахові здалось, ніби Вінтер хоче його налякати. Але Гундлах не дасть йому такої втіхи. Вінтер полюбляв наганяти страх, показувати свою владу, але зрештою хотів мати поряд рішучих і сильних помічників.

— Гаразд, пане директор. Я негайно забронюю місце на найближчий рейс. А як з грошима для викупу?

— Доведеться все сплатити. Будь-яке зволікання ризиковане… Дві третини, між іншим, компенсує страхове агентство.

— Я хотів спитати інше: як туди перешлють гроші і як я їх віддам. Акредитивом чи чеком для нашого банку в Сан-Сальвадорі? Чи, може, там, крім Дорпмюллера, ще хтось має таку суму? Отже, в якій формі…

— Ні в якій. Це вас не стосується. Ми домовились з американським детективним бюро, воно владнає фінансову частину справи, там працюють фахівці, викупи — їхній профіль. З ними ви почнете співробітничати на місці; докладні пояснення знайдете в оцих документах.

Гундлах помацав зелену папку, що лежала на столі шефа, але не наважився її розгорнути.

— Повідомлення агентства, напевне, вже є, думаю, що воно буде надруковано в сьогоднішньому номері «Тагесшау», проте ми повинні дотримуватися секретності, — почув Гундлах хриплий голос Вінтера, — Зрозуміло? Здається, я все пояснив.

— Одна деталь незрозуміла: в чому саме полягає моє завдання, якщо цю роботу виконає детективне бюро?

— Ну, коли говорити відверто, ваше відрядження є своєрідним жестом. У нас там є кілька надійних людей, американські детективи, безсумнівно, добрі фахівці, але ж ми зобов'язані особисто урочисто зустріти потерпілого. І це зробите ви, як представник керівництва фірми. Зрозуміло?

Урівноваженість Вінтера навіть дивувала, він сидів у кріслі, надійно захищений своїм жиром, ніби панцирем, — уособлена непохитність всесвітньовідомого концерну. І хоч як Гундлахові було неприємно усвідомлювати себе й викраденого Дорпмюллера лише як звичайні шахові фігури, але він подумав, що було б нерозумно хвилюватися через це. Такий випадок не повинен впливати на нормальний хід справ. А для Дорпмюллера буде організовано, що належить; більше того: все робиться не похапцем, а розважливо, як звичайнісінька буденна справа.

— А втім, якщо виникнуть ускладнення, орієнтуйтеся самі, ми розраховуємо на вас, — закінчив Вінтер, підводячись і надаючи своїм професійним напучуванням видимої сердечності. — Пам'ятайте, пане Гундлах, ми вважаємо вас певною мірою аварійним майстром, нашим надійним помічником. І при виборі кандидатури ми саме й враховували ваші особисті якості… Отже, бажаю вам і нам, щоб там усе обійшлося як слід. До побачення й щасливого вам польоту!

2

«Знову в дорозі, — подумав Гундлах, коли реактивний лайнер піднявся з аеропорту «Рейн-Майн», — зальотник знову в польоті», — пригадав він репліку свого заступника Фрідріхса. Той мав на увазі, що Гундлах знаходить спільну мову із жінками, навіть на борту літака, чи то з стюардесами, чи з пасажирками. Це тільки допомагало йому скоротити час, а подорожі його ніколи не приваблювали: монотонне гудіння і свист турбін за бортом. Його непокоїло, з ким же він полетить, а тепер виявилося — летить сам. Йому тільки зауважили, що його знання іспанської мови недостатні для переговорів, у яких ідеться про життя або смерть, тож він повинен узяти собі місцевого перекладача. Місія Гундлаха була досить формальна, діяти мали інші: американські детективи викуплять Дорпмюллера, швейцарське агентство розішле оголошення в газети, страхова компанія простежить за фінансуванням… Гундлах летів лише для того, щоб зустріти Дорпмюллера від імені концерну.

А чому ж тоді така квапливість? «Розважливо й без поспіху», — говорив йому Вінтер, ніби даючи вказівку на оптову закупівлю, хоча покупець мав сам за все відповідати. Але Гундлах сумнівався, чи цього разу все мине гладенько, дарма що викрадачів, крім оголошень у газетах, цікавили тільки гроші. Навіть звичайні переговори легко затягуються, але ж тут ідеться про злочин, потрібна обережність. Він багато наслухався про всілякі викрадення й тепер передчував, що навряд чи можна розраховувати на негайне визволення жертви. Хіба що американці досягли в цій справі якихось зрушень і можуть скоротити процес викупу до двох-трьох днів?

Можливо. Випадки викрадення дедалі частішають, і для врегулювання процесу викупу, очевидно, виникла ціла служба сервісу. Стабільний бізнес. У самому тільки Сальвадорі, не більшому за німецьку землю Гессен, викрадачі заложників, якщо вірити документам, протягом останнього року одержали п'ятдесят мільйонів