Читати книгу - "Біографи голубої планети"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Так просто й безпосередньо починає Марко Поло свою книгу-сповідь, названу «Про різноманіття світу» і відому в наші дні як «Книга Марко Поло». У ній автор оповідає про своє перебування у східному і південному Китаї, Монголії, Індії, Бірмі, на Тібеті, Цейлоні. Написана 700 років тому, ця чудова літературна пам'ятка минувшини не старіє. Колись її чинно і сумлінно, аркуш за аркушем читали титуловані особи, з цікавістю гортали купці й ченці, свято брали до рук прості громадяни. І сьогодні ця книга привертає читацьку увагу.
Що то був за чоловік, мандрівне життя якого дало йому змогу написати таку книгу? Сучасний біограф Марко Поло Генрі Харт починав і закінчує свою книгу про нього такими словами: «Хто ж він був, Марко Поло, який прожив багате на пригоди життя?..» І тут же, ніби відповідаючи, наводить крилату фразу іншого дослідника біографії венеціанця — Орландіні: «Образ цього чоловіка лишається загадковим».
Так, про Марко Поло до нас дійшло обмаль даних. Але й того досить, щоб говорити про нього як про незвичайну людину. Легендарний обранець музи мандрівок жив за часів середньовіччя. 1271 року він разом із батьком та дядьком — Нікколо і Матео Поло — вирушає до Східної Азії. Поло-молодшому минав тоді сімнадцятий. Його старші супутники були вже досвідченими мандрівниками. Їх бачили зокрема в Криму, на берегах Поволжя. Нині їхній шлях_ проліг до Пекіна. Три з половиною роки діставалися італійці до країни великих ханів. Прийнявши купців-подорожників, хан Хубілай запросив кмітливого і меткого на розум Марко Поло до себе на службу. Ця служба тривала двадцять шість років. Марко Поло назвав ці роки «вивченням різних частин світу».
Венеціанець посідав високе становище при дворі Хубілая-хана. Він був у нього найдовіренішим міністром. Коли наприкінці 1291 року Хубілай видав свою доньку за персидського хана Архуна, із Зайтона до Ормуза її ескортував флот, на якому перебувало близько двох тисяч чоловік. Керував цією весільною армадою тридцятивосьмирічний Марко Поло. Його перу належить перше конкретне свідчення, перший репортаж про плавання по Індійському океану.
У передмові до його книги читаємо: «І сказав він собі… негаразд, коли всі ті великі дивовижі, які він сам бачив чи про які чув правду, не будуть записані для того, щоб і інші люди, хто не бачив і не чув цього, могли повчитися з такої книги… і в 1298 р. від нар. Хр., сидячи в темниці в Генуї, просив він ув'язненого разом із ним Рустікано (Рустічано) Пізанського записати все це».
Так двадцять шість років, проведені серед азіатських див, лягли на сторінки рукописної книги, що увійшла в аннали історії. Але чому, зверніть увагу, книга була написана за таких незвичайних умов — у в'язниці? Проживши стільки вільною людиною у чужих краях, уцілівши серед східного релігійного фанатизму, подолавши нечувано довгий шлях, поважний дослідник-мандрівник у рідному краї опиняється за гратами. Доля ніби поглузувала з великого венеціанця.
Нові, досі незнані землі Марко Поло описує при зачинених дверях, у сутінках заґратованих вікон.
Що ж сталося з улюбленцем монгольського хана Хубілая? Чому співвітчизники так невдячно зустріли великого дослідника, не оцінивши гідно його заслуг, не віддавши йому належного? Причини ув'язнення великого мандрівника слід шукати в обстановці, що склалася тоді в Італії. Коли Марко Поло повернувся до рідних берегів, Венеція ворогувала за сфери торговельного впливу з Генуєю. Будучи патріотом рідного міста, Поло пе став осторонь боротьби. Ще більше — як схильні вважати деякі дослідники, він проявив у цій боротьбі неабияку активність. Генуезці не визнали в ньому великого дослідника, прийняли за рядового супротивника. В одній із збройних сутичок його полонили і кинули до в'язниці. Скутий металевим ланцюгом, Марко Поло згадує у в'язниці свої мандри. Живі й яскраві його спогади-оповідки сумлінно записує товариш по камері Рустічано з Пізи, автор рукописних романів про короля Артура і лицарів Круглого Столу. Можна сказати, полоненому венеціанцеві пощастило — поруч виявився досвідчений літератор. Так з'явилася на світ знаменита «Книга Марко Поло». Її читають у багатьох країнах Європи. Читають в оригіналі і в перекладах — давньофранцузькою, латинською та іншими мовами. Книгу називають по-різному: «Про різноманіття світу», «Описання світу», «Мільйоне», «Роман про великого хана». Але попри все ніхто не забуває, що це книга про мандри Марко Поло.
Перегорнімо й ми сторінки цієї визначної літературної пам'ятки. Спробуймо розгледіти в них автора як людину, як особистість. Для цього досить кількох уривків, що із своєрідною чарівністю передають стиль і манеру авторського світобачення.
Ось описання острова Суматра (у книзі — Мала Ява): «Острів цей, проте, не такий вже й малий, доокіл понад дві тисячі миль. Розкажемо вам про нього всю правду. Там вісім царств і вісім вінценосних царів; всі вони ідолопоклонники; у кожному царстві своя мова…» Далі читаємо: «Водяться тут дикі свині й однороги, анітрохи не менші за слонів; шерсть у них, як у буйвола, а ноги, як у слона, посередині лоба товстий і чорний ріг… Голова, як у дикого кабана, і завжди опущена…»
А ось описання царства Коїллен в Індостані: «Різних звірів тут багато; на звірів інших країн вони не схожі. Водяться зовсім чорні леви; є різні папуги… І кури у них не такі, як у нас. І що вам ще сказати? Все у них не так, як у нас, — все краще і красивіше. І плоди їхні не схожі на наші, і звірі, і птахи — від великої тутешньої спеки. З хлібів у них один тільки рис. Вино вони роблять із цукру, питво добре; п'яніє від нього людина швидше, ніж від виноградного. Всякого харчу, всього, що треба для життя, у них досхочу, і все дешево».
Подекуди Марко Поло пересипає свою розповідь елементами міфології, народного епосу, і вже ми бачимо не автора-купця, а автора-романтика. Ось слова про острів
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біографи голубої планети», після закриття браузера.
