Читати книгу - "Обмануті надії. Cпогади колишніх Юнаків протилетунської оборони, Сергій Шнерх"

нашого юнацтва, як хлопців, так і дівчат, до протилетунської оборони, як помічників при обслузі зенітної артилерії і на летунських верстатах, як це вже давно робили зі своєю молоддю. На окупованих теренах набір ненімецького юнацтва до вищезгаданої формації мав бути в засаді добровільний. Щоб заохотити юнаків вступити до протилетунської оборони (так зване Юнацтво), німецькі чинники як із Райха, так і з Ґенеральної Ґубернії докладали зусиль, щоб єдина легальна українська організація в Ґенеральній Ґубернії — Український Центральний Комітет підтримав набір до Юнацтва. Коли я, як провідник УЦК, поставився негативно до цієї пропозиції, німці провели набір нашої молоді власноручно, здебільше примусово.[2]

Світлина 1б (пропагандивна). Юначка на бойовій позиції.

Поставлений німцями перед фактом, УЦК мусив, як це не раз бувало, полагоджувати не ним створену ситуацію — опікуватись українською молоддю, набраною до летунських формацій, захищати їхні інтереси перед німецькою владою і підтримувати їх — насамперед морально… Велися переговори з німцями у справі пропонованої ними співпраці при наборі молоді, а коли німці поставили нас перед доконаним фактом, совісно дбати про те, щоб дотримувались обіцянок, які вони ще перед набором молоді давали як їй, так і їхнім батькам. А обіцяли вони багато. Насамперед обіцяли не набирати нікого силою, але добровільно й тільки за згодою батьків. Тієї обіцянки не дотримали. Далі, у відозвах і листівках писали, що цю молодь використовуватимуть для оборони Батьківщини (України) і тільки перед більшовиками. На ділі вживали її на всяких відтинках фронту і проти всіх (переважно альянтських. — С.Ш.) літаків. Запевнили молодь і їхніх батьків, що у вишкільних таборах і в частинах, до яких вона буде приділена по вишколі, буде забезпечена навчанням, релігійною опікою, культурними заходами і зв'язком із родиною, але з цих запевнень небагато вийшло! І якби не постійні, інтенсивні і часто ризиковані заходи УЦК, зокрема, проф. Зеленого, хто знає що з цією молоддю сталось би. Нам удалося таки паралізувати низку невідповідальних потягнень німців, зокрема, пляни вжити наших хлопців до боротьби з танками і захистити нашу молодь перед сваволею місцевих військових чинників; забезпечувати їх українською пресою, книжками, а то й цілими бібліотечками, дати їй релігійну опіку, відвідувати її під час вишколу і згодом у військових формаціях, до яких по вишколі була приділена».[3]

Написане вище — це погляд керманича УЦК. Подібні думки про тодішні події висловлювали проф. Зенон Зелений, керівник Відділу опіки над молоддю і

родиною при УЦК, та проф. Тиміш Білостоцький, пластун-педагог і сокільський діяч. Ці наставники бачили ситуацію тільки «зверху», але якщо побувати «у шкірі» цих одиноких дітей — Юнаків, то справжня картина виглядала значно гірше.

Світлина 2. Агітаційні летючки, пам'ятки, плакати. Витвір німецьких пропагандистів.

Акція набору підлітків (світлина 3) до загонів військового формування «Юнаки» розпочалася 5 березня 1944 року, коли один із відповідальних керівників німецької молодіжної організації гауптбанфюрер Зіґфрід Нікель[4] одержав на це офіційний наказ вищої військової влади Німеччини. У великій мірі цьому сприяв Гайнріх Гіммлер.

Слід згадати, що початок акції був вислідом активізації наступальних дій совєтських і альянтських військ. Німці намагалися «підчистити» всі резерви, з одного боку, і, з другого — хотіли водночас послабити набір молоді в армії противників.

До Юнаків добровільно записалася тільки мізерна частина. Це були ті молоді люди, які вірили, що своїм вчинком допоможуть Україні у її критичний час. До цієї частини слід віднести й тих, що боялися потрапити в діючу німецьку армію. Друга частина набору — це юнаки, яких німці змусили через «повістки» (зі зловіщими погрозами) зголоситися або яких виловили на вулицях шляхом «лапанок», забрали силою з домів і т.ін.

Наприклад, усі хлопці віком від 14 до 17 років, що мешкали на теренах Дрогобиччини, одержали оповіщення 12 липня 1944 року з'явитись у Підкарпатський театр. В означений час після реєстрації вихід із театру німці перекрили. Провели медичний огляд і увечері Юнаків колонами під охороною повели на залізничний двірець, де вже чекали товарні вагони. До Львова приїхали вночі, звідти через декілька днів виїхали до Кракова. Там їх обмундирували в юнацьку летунську форму. Далі — Еґер (Хеб) у Чехії, вишкіл і… «допоміжна служба авіяції» — Luftwaffenhilfe.

Оскільки тоді я ще не мав 14 років, то Бог знову оберіг мене від служби в Юнацьких з'єднаннях.

Ось що згадує Роман Волчук, який у переповненому поїзді наприкінці війни втікав у напрямі Швайцарії: «Їде дев'ять молодих хлопців в уніформах «протиповітряної оборони». Вони із Зборова і Сокаля. «Чи ви зголосилися добровільно?» — запитую. «Аякже, обступили село і сказали, що спалять його, як не підемо. Й так уже большевики підступали» — відповіли».[5] От і бачимо, як добровільно!

Безпосереднє керівництво Українськими Юнаками, яких спочатку з агітаційною метою назвали Підготовчою Юнацькою формацією до дивізії «Галичина», було доручено обербанфюреру Гаупту, який керував так званою Командою його імени, присланою з Берліна для організації набору і подальшої «опіки» над Юнаками. Вона ділилася на відділи, куди УЦК, щоби мати хоч якийсь вплив на дії Команди та й бути «містком» між Юнаками і українським середовищем, прикріпляло своїх представників.

Німців більше цікавив