Читати книгу - "Дьондюранг, Олександр Костянтинович Тесленко"

Хода була важка: за час польоту відвик від костюма. Остуда напружено вдивлявся в екран, доки нарешті побачив, як відкрився зовнішній люк і звідти показалася прозора куля Астрагалового шолома. Але нараз ніби автоматна черга пролунала, по обшивці корабля гучно вдарило металом. Люк зачинився, і незабаром Астрагал повернувся до кабіни.

— Чортівня якась! — люто вигукнув він, знявши шолом. — Мало не понівечили селектор, — показав рукою на груди. — Кулі влучили трохи вище. Вони або божевільні, або дуже налякані.

— Що думаєш робити?

— Не знаю. Треба зачекати, доки зможемо розібратися в їхній мові. Як справи, Джине?

— Працюю в режимі найбільшого напруження. Доповім сам.

Минав час. Джин мовчав. Головаті істоти, як і раніше, сновигали навколо корабля.

— Мене це дратує, — вихопилось в Остуди. — Невже не видно, що ми… що ми не агресивні?

На планету спадали сутінки. Море зникало у присмерку.

— Поглянь! — вигукнув Астрагал. — У них очі світяться.

В міру того як темнішало, оранжеві цятки очей палали дедалі яскравіше. Здавалося, ніби корабель оточила зграя світляків.

— Блимають очима… Але нам, певно, не завадить трохи поспати. Чи не так?

— Хіба ж заснемо?

Лише через п’ять годин над космонавтами, що сиділи, втупившись в екран, несподівано пролунав голос Джина:

— Що бажаєте сказати жителям Центурії?

— Збагнув їхню мову? — зрадів Остуда.

— Сподіваюся, ви не шкодуєте, що взяли з собою Старого Джина. Я працюю дещо повільно, зате маю досвід. То що їм переказати?

— Привітайся, скажи, звідки ми прилетіли, скажи, що не хочемо учиняти їм зло…

Космонавти побачили, як застигли оранжеві цятки очей, коли Джин почав говорити.

— Що вони відповіли?

— Вони також вітають нас.

— Скажи, що я зараз вийду. Джин по паузі мовив:

— Кажуть, що будуть стріляти.

— Стріляти? Ти не помилився?

Кібер знову переключився на контакт з центуріанами і розмовляв досить довго.

— Вранці вони влаштують переговори і перевірку. А зараз і чути не хочуть про конкретні

справи.

— Запитай, чи часто до них прилітають подібні кораблі?

— Вони кажуть, що це нас не обходить…

— То що нам робити, Джине?

— Чекати ранку. Через сімдесят три години за нашим часом буде ранок. Доба в них — сто п’ятдесят вісім наших годин.

— Що? Три доби чекати, доки вони розпочнуть переговори?

— Але ж потім буде три доби суцільного дня, — сумно сказав Астрагал.

— Ми планували, що місяць перебуватимемо на Центурії…

…Вони спали якомога довше. А потім знову сіли біля екрана. Намагалися читати, працювати над зібраними матеріалами, та марно. Так минуло шістдесят годин. Над ранок пролунав голос Джина — чужою, незрозумілою мовою. Відповіді чекали довго.

— Вони готують комісію для переговорів, — врешті сказав Джин. — І вимагають відкрити корабель для перевірки.

Запанувала тиша.

— Вони хочуть, щоб ми впустили комісію на борт корабля, — повторив Джин.

— Гаразд… Але повідом їх про параметри нашого мікроклімату, щоб витримали шлюзування.

Жителі Центурії не дуже квапились. Минуло кілька годин, поки з натовпу вийшло троє. На центуріанах були тільки благенькі сині комбіне-зончики. Остуда з Астрагалом вийшли в шлюзову камеру, опустили трап. Троє центуріан почали підніматися. Маючи Джина за перекладача, Остуда почав розмову.

— Вас попередили про низький тиск на борту корабля?

— Так.

У них були запалі очі, а шкіра сірого кольору.

— Ви добре переносите падіння тиску?

— У нас немає захисних костюмів. База досліджень у Керлі… То далеко звідси…

У цей час пролунав постріл, і центуріанин, котрий щойно говорив, упав з високого трапа.

— Джине! Що це значить? — крикнув Астрагал.

— Його вбили, бо він вибовкнув, де знаходиться база космічних досліджень.

— Безумство, — процідив крізь зуби Остуда. Двоє центуріан, що лишилися на трапі, піднялись до шлюзової камери.

— Ви певні, що витримаєте?

— Нам наказано витримати.

Знизавши плечима, Остуда зачинив зовнішній люк і ввімкнув мотор декліматора. Дивився, як центуріани злякано туляться один до одного. Вони зробилися жовтими, потім зеленими, у них почали підгинатися ноги. Астрагал квапливо натиснув на клавішу зворотного шлюзування. Центуріани впали на блискуче дно кабіни.

— Вони вже мертві, — холодно мовив Джин. Космонавти розпачливо дивилися один на одного. Та за кілька хвилин прийшли ще четверо головатих жителів і спокійно витягли мертві тіла з камери.

— Вони повідомили, що переговори відкладаються до завтра. Вони поїдуть по захисні костюми.

— Отож треба чекати ще одну їхню ніч?

— Так, і решту сьогоднішнього дня.

Задраїли люк, зайшли до кабіни, переодягнулися, посідали в м’які крісла. Почували себе моторошно. На “Землю-28” повідомили коротко: налагоджуємо контакти з жителями Центурії. Потім прийняли великі дози транквілізаторів і проспали всі двісті вісім годин.

— Ще ніколи не був у такому дурному становищі, — пробурмотів Астрагал, вмиваючись після сну. — Зовсім не уявляю, що робити. Істоти вони розумні, і треба поважати тутешні порядки, але ж дії їхні не дуже логічні, а вони самі, по щирості, не викликають симпатії.

— Але ж треба якось знайти спільну мову.

— Поглянь, — вигукнув Астрагал.

Біля корабля стояли дві постаті в незграбних чорних костюмах.

— Вони просять їх впустити, — повідомив