Читати книгу - "Право на істину, Олег Костянтинович Романчук"

повів римську кінноту на ворога, яка тісними групами збилася коло річки. Вершникам було важко розвернутися, і вони билися око до ока, гарцюючи на місці…

Троє вивідувачів — ветеран Корнелій, декуріон Флавій і центуріон Марк — початок битви проспали. Вилазка в тил ворога їм вдалася: в карфагенському обозі пощастило набачити величезних страхітливих тварин — слонів, яких Ганнібал надумав випустити найвирішальнішої миті. Однак розповісти про це своєму начальникові — трибуну Севру — не змогли. Коли вертали до своїх, випадково натрапили на залишений напризволяще карфагенцями віз, де надибали напрочуд смаковите корінфське вино. І вояки переоцінили свої сили… Після п’янкого напою поснули в кущах верболозу. Прокинулися ж від галасу битви.

Флавія, наймолодшого, вирішили послати на розвідку. Той, добряче наляканий, повернувся дуже швидко.

— Що трапилося? — запитав Марк.

— Схоже, Ганнібал, окрім слонів, має щось підступніше, — видихнув декуріон.

— Що, що? — перепитав Корнелій.

— Вона кругла і блискуча. Має четверо очей, котрі незмигно дивляться і, певно, довкруж усе бачать.

— Либонь, ще не проспався як слід, — підняв на глузи Флавія центуріон.

— Клянусь Юпітером! Неподалік від нас — срібляста куля. Руками обхопити її — багато людей треба.

— І вона чимось загрожує?

— Та ні, поводиться поки що миролюбно.

— Карфагенцям не варт довіряти, — озвався Марк. — Ходімо, на місці швидше зміркуємо.

Неподалік верболозу, на пагорбі, звідки відкривалась панорама битви, лежала срібляста куля. До місця битви — далеченько, тож не дивно, що її досі ніхто не помітив.

— Карфагенський вивідувач… — прошепотів старий легіонер. — Я на цих речах добре знаюся.

— Виходить, ти раніше зустрічав таке? — насмішкувато запитав Флавій.

— Тихіше! — прошепотів Марк. — Погляньте-но: її око повертається в наш бік.

Справді, куля трохи повернулася і одним із чотирьох очей втупилась у трійку римлян.

— Спробуймо осліпити її, — запропонував войовничий Корнелій.

Центуріон згідливо кивнув. Легіонери різко підхопилися, майже одночасно метнули списи прямісінько в око загадкової кулі і вмить знову припали до землі. Дзенькіт примусив їх здригнутися. Підвівши голови, побачили: кулю оповила біла хмарка. Коли ж розвіялась, кулі вже не було.

Розвідники вдоволено підхопилися на ноги.

— Оце поцілили! — пирскнув Корнелій.

— Що за веселощі? — збоку хтось несподівано грубо обірвав сміх.

Захоплені перемогою над підступним ворогом, вивідувачі не помітили, як поряд зупинився поранений вершник — ліва рука його нерухомо звисала.

— Тікайте, поки не пізно. Ми оточені. Карфагенці кліщами обхопили нас із флангів, — прохрипів поранений.

Час дії: 10 вересня 1940 року. Пополудні.

Місце дії: одне з відділень контррозвідки Королівських військово-повітряних сил на Ебарі-стріт у Лондоні.

Капітан Баррет — офіцер “Сікрет інтелідженс сервіс” — приймав справи свого попередника майора Уездома, котрий загинув три дні тому на станції метро Белгейм під час нальоту бомбардувальників “Люфтваффе”.

Новий начальник відділу по боротьбі з диверсантами, на думку підлеглих, був фаталістом, оскільки залишався в своєму кабінеті навіть під час найзапекліших бомбардувань.

Щойно прозвучав відбій чергової повітряної тривоги. Капітан мимохіть підвів голову від паперів і сумовито поглянув на заклеєні вузькими паперовими смужками шибки, крізь які виднілися клуби чорного диму й відблиски пожеж.

Насправді ж Баррет не був фаталістом. Міцний, трохи вайлуватий чолов’яга, він на власній шкурі встиг відчути дихання кістлявої ще під Дюнкерком, перебуваючи в складі англійського експедиційного корпусу у Франції. Страх притаманний кожній людині, і даремно підлеглі гадають, що він нічого не боїться. А залишається він у своєму кабінеті під час нальотів тільки за браком часу: Баррет волів якнайшвидше покінчити з найбільш заплутаними справами.

Особливо непокоїла капітана таємнича знахідка на околиці Лондона. На шести аркушах машинописного тексту з грифом “Цілком таємно” йшлося про дивний апарат, знайдений на Олд-стріт під час розбирання завалів. У розпорядженні контррозвідки було ще п’ять фотознімків, на яких проглядалася груда металу, дроту, кабелів, розбитих радіоламп — все, що залишилося від алюмінієвої кулі діаметром близько чотирьох метрів. Для чого був призначений апарат, спеціалісти “Сікрет інтелідженс сервіс” і досі не могли з’ясувати. Капітан схилявся до думки: куля — своєрідний радіомаяк, аби наводити німецькі бомбардувальники.

Лейтенант Моует, котрий очолював групу експертів, похмуро жартував: “Запізнілий десант марсіан, описаний Гербертом Уелсом”. Але всі добре усвідомлювали: за таємничою знахідкою міг приховуватися черговий підступ німецької розвідки. Гітлерівські диверсанти і шпигуни нахабніли з кожним днем. Найперша умова вторгнення на Британські острови, яку абвер ставив перед собою, — цілковите знищення англійської авіації. Отож офіційний звіт про таємничу знахідку перебував у контррозвідці Королівських ВПС:

“24 серпня 1940 року під час розбирання завалів першого нальоту німецької авіації на Олд-стріт неподалік будинку номер 103 було відкопано сильно пошкоджений металевий об’єкт невідомої конструкції. Це — деформована алюмінієва куля, начинена електричною та електронною апаратурою. Сильні пошкодження апарата не дали змоги його ідентифікувати на місці і встановити приналежність. Про знахідку негайно повідомлено представників “Сікрет інтелідженс сервіс”.

В управлінні також погоджувалися з гіпотезою, що кулястий предмет — радіомаяк німецької бомбардувальної авіації. Зрештою, Баррету це було на руку — роботи і так вистачало. Проте його непокоїв один незбагненний факт. Розчищаючи Олд-стріт, пожежники поблизу апарата натрапили на труп молодика. Документів при ньому не виявилося, лише обгорілі аркуші якогось рукопису. Перше, що спадало на думку, — вбитим був німецький диверсант. Однак лише ідіот, вирушаючи на відповідальне завдання, одягнувся б за модою середини двадцятих років. Навіщо знадобився цей маскарад?

Зазумерив телефон. Баррет підняв трубку. Почувши голос Моуета, швидко спитав:

— Що нового, лейтенанте?

— Сер, під час сьогоднішнього нальоту дві фугаски влучили в нашу лабораторію. Люди, на щастя, не потерпіли — встигли сховатись у бомбосховищі. Але апарат… На місці лабораторії — купа битої цегли.

Час дії: 25 травня 198…