Читати книгу - "Жарт другий. Квіт папороті., Тетяна Винокурова-Садіченко"

наш маркетинг… Тільки чому він такий переляканий? Невже теж когось здибав у тумані? Там, у нашому тумані, тусується чимало всякої всячини.

— Хлопче, ти з цього району? — відповіла я запитанням.

— Угу, — буркнув він.

— І ти, мешканець нашого району, віриш у бога? — здивувалася я.

— Я розумію, про що ви, — чомусь пошепки відповів він і зробив великі очі, — але Ісус з вами… з нами… Це поганий район, тому що тут ніхто не вірить у Бога.

— А бог, відповідно, наплював на цей район, тому що ніхто в нього тут не вірить? — зрозуміла я.

Він чомусь геть розгубився, опустив очі й знизав плечима. А я вже налаштувалася на довгу дискусію… Що за день сьогодні? Просто свято обломів…

— Хочеш чаю? Або кави? — раптом спитала я. Шкода чомусь стало і незавершеної (непочатої навіть) дискусії, і цього переляканого хлопця.

Він здивувався моїм словам не менше, ніж я сама. Але посміхнувся (нарешті) й відповів:

— Кави, якщо можна…

Я впустила його, зачинила (гупнула так, що він підстрибнув) за ним двері. Цікаво, а якщо той… смерть зайде зараз, то куди мені цього рекламіста подіти? У шафу, мов того коханця? Просто анекдот якийсь вийде.

Він умостився за столом. Я зварила кави. Це важко було зробити, тому що божий рекламний агент постійно поривався зробити щось корисне, якось допомогти, чим дуже заважав зосередитися. А на каві потрібно зосередитися, щоб вона вийшла смачною.

Нарешті, коли все було готово, я зробила ковток і закурила. Він ухопив кекс, миттю з’їв його, взявся за другий, сьорбнув кави… все це так швидко. Дитино, подумала я, тебе що, голодувати твій бог примушує?

Потім хлопець почав кидати невпевнені погляди на пачку з цигарками.

— Цигарку? — спитала я.

— Я взагалі-то не палю… — почав виправдовуватися він.

— Спокійно, — я простягнула йому пачку й запальничку (він якось незграбно затягнувся), усміхнулася. — Твій бог тебе тут не бачить.

Після моїх слів він чомусь вдавився, почав кхекати. Потім подивився мені у вічі, підняв палець і серйозно повідомив:

— Бог бачить усе.

— Можливо, — я знизала плечима, — він узагалі полюбляє спостерігати. А як тебе звати? — хутко спитала я, а то зараз почне казати: мовляв, не мені вирішувати, що полюбляє, а чого не полюбляє його бог.

— Андрій, — відповів він.

— Тетяна, — сказала я й потиснула йому руку.

— То ти не віриш у Бога? — спитав він. З цигаркою в зубах та після того, як наївся моїх кексів, Андрій почував себе значно впевненіше.

— Чому ж ні? — вкотре знизала плечима я. — Всі боги мають право на існування, твій — також.

— Бог єдиний, — похитав головою Андрій.

— Оце мені й не подобається у твоїй релігії, — відказала я, — нетерпимість до інших релігій.

— А ти атеїстка? — спитав він.

— Я православна.

Він зовсім розгубився. Звідкіля ж йому було знати, що православними називали язичників, аж поки нашому народові силою не накинули християнства.

— Краще скажи мені, — змінила я тему, — ти чому такий переляканий? Там, — я мотнула головою в бік вікна, — щось не те?

— Та ні, — він теж кинув швидкий погляд туди, ніби перевіряючи, чи ніхто не стоїть за вікном. Байдуже, що я живу на дев’ятому поверсі. У такому густому тумані хтось легший від людини завиграшки може дістатися дев’ятого поверху, — просто увечері в тумані багато чого ввижається.

— А твій бог тебе не захистить у тумані? — спитала я.

— Захистить, — упевнено сказав Андрій, — тому я і ходжу о такій порі цими вулицями.

Це добре, що він такий впевнений у своїй вірі… Може, це й справді непогана віра, якщо бог захищає його навіть тим, що дає таку впевненість…

Елвіс голосно чхнув із коридору, і я зрозуміла, що зараз станеться. Мій здоровезний котик зайшов до кухні і зацікавлено подивився на гостя. Я махнула йому рукою, це означало «іди геть, і мовчки». «Іди геть» Елвіс зрозумів, а от «мовчки», як завжди, проігнорував.

— Ну що таке?! — ображено звернувся він до мене. — Хоч познайомитися можна?!

Андрій закричав не своїм голосом, видерся з ногами на стілець, почав читати «Отче наш» і хрестити Елвіса, а заразом і мене. Елвіс здивовано зиркнув на мене.

— Я ж просила! — просичала я йому. Кіт виразно покрутив лапою біля скроні й почалапав до кімнати. Андрій перемкнув увагу на мене і заходився хрестити і молитися на мене з подвійною заповзятливістю.

Я сіла за столом і запалила чергову цигарку. Тепер залишалося тільки чекати, коли він усе ж таки второпає, що його бог у мій дім не зможе увійти і що ми з Елвісом зовсім не страшні. Процес розуміння затягнувся і виявився набагато довшим, ніж я сподівалася на початку. Мені потрібно було закінчувати рукопис, тому я просто підійшла до дверей та відчинила їх.

— Геть, — просто сказала я рекламному агентові бога.

Він не змусив просити його двічі. Пролетів повз мене, голосно затупотів східцями. І вже десь із сьомого поверху я почула: «Ісус любить тебе!» — і знову тупотіння.

Я посміхнулась і гукнула навздогін:

— Дякую! Перекажи йому, що він хороший!

Зачинила двері й повернулася до кімнати. Елвіс ображено демонстрував мені свою здоровезну сіру спину.

— Чому ти постійно відлякуєш моїх гостей? — спитала я.

— А чому я завжди повинен мовчати? — буркнув він. —