Читати книгу - "Війна з саламандрами, Карел"

п’яним метисом, напівкубу-напівпортугальцем, про деякі комерційні справи.

- Sorry, captain, 3 - сказав нарешті метис,- але тут, на Танамасі, ніяких скойок нема. Ці смердючі батаки,- додав він із безмежною огидою,- жеруть і медуз. Вони більше живуть у воді, ніж на землі, в них і жінки так просмерділись рибою, що ви не можете собі уявити... Про що пак я? А, ви питали про жінок.

- А нема тут де-небудь такого клаптика берега, де батани не лазять у воду? - спитав капітан.

Напівкубу-напівпортугалець покрутив головою.

- Нема, сер. Хіба що Девл-Бей, 4 але це для вас не годиться.

- А чому?

- Тому, що... туди не можна нікому, сер. Налити вам, капітане?

- Thanks. 5 Там що - акули?

- І акули, і взагалі,- промимрив метис.- То погане місце, сер. Батакам не сподобається, коли хтось туди полізе.

- А чому?

- Бо там чорти, сер. Морські чорти.

- А що ж воно таке - морський чорт? Риба якась?

- Та ні, не риба...- ухильно промимрив метис.- Просто чорт, сер. Підводний чорт. Батаки їх називають тапа. Тапа. І там нібито в них своє місто - у тих чортів. Налити вам?

- А який він із себе... той морський чорт?

Напівкубу-напівпортугалець здвигнув плечима.

- Чорт, та й годі, сер. Я його раз бачив... Тобто саму голову. Я вертався човном від мису Гарлем... і раптом переді мною вистромилася з води головешка.

- Ну і яка вона була? На що схожа?

- Довбешка, як... як у батака, тільки зовсім лиса.

- А може, то й справді був батак?

- Ні, сер. Адже там жоден батак у воду не полізе. А потім... воно кліпало на мене нижніми повіками, сер. Метис аж здригнувся від страшної згадки.- Нижніми повіками, і вони в нього закривають усе око. То був тапа.

Капітан Й. ван Тох покрутив у товстих пальцях склянку з пальмовим вином.

- А ви не були п’яний, га? Не нажлуктились під саму зав’язку?

- Був, сер. Якби ні, то я б не поплив тою дорогою. Батаки не люблять, коли хтось тих... чортів турбує.

Капітан ван Тох похитав головою.

- Ніяких чортів нема. А якби були, то скидались би на європейців. То, мабуть, була якась велика рибина абощо.

- У риби нема рук, сер,- пробелькотів напівкубу-напівпортугалець.- Я не батак, сер, я ходив до школи в Бадьюнгу... я, може, й досі пам’ятаю десять заповідей та всякі там мудрі науки. Хіба таки освічений чоловік не розбере, де чорт, а де тварина? Та спитайте в батаків, сер.

- Це все дикунські забобони,- заявив капітан із добродушною зверхністю освіченої людини.- З наукового погляду це безглуздя. Бо чорт не може жити у воді. Що йому там робити? Ти, хлопче, не вір тубільським балачкам. Просто хтось назвав ту бухту Чортовою, і відтоді батаки бояться її. Ось воно як,- сказав капітан і ляснув жирною долонею по столу.- Нічого там нема, хлопче, це ясна річ із наукової точки зору.

- Атож, сер,- погодився метис, що ходив до школи в Бадьюнгу.- Але жодна розумна людина в Девл-Бей не поткнеться.

Капітан Й. ван Тох почервонів.

- Що? - ревнув він.- Ах ти смердючий кубу! Ти думаєш, що я злякаюся твоїх чортів? Це ми ще побачимо!

І, підводячись зі стільця всім громадищем своїх двохсот фунтів, додав:

- Я з тобою тут часу не марнуватиму, бо мені треба дбати про справи. Але затям собі: у голландських колоніях ніяких чортів нема! Коли є які, то тільки у французьких. Там, може, й знайдуться. А тепер поклич мені старосту цього паскудного кампонгу.

Вищеназваного урядовця не довелося довго розшукувати: він сидів навпочіпки перед метисовою крамничкою й жував цукрову тростину. То був літній добродій, зовсім голий і значно худіший, ніж звичайно старости в Європі. Трохи позаду нього, дотримуючи належну відстань, сиділо так само навпочіпки все село, із жінками й дітлахами включно, і очевидячки дожидало, що його зніматимуть для фільму.

- Слухай-но, хлопче,- звернувся капітан ван Тох до старости по-малайському (так самісінько він міг би говорити й по-голландському чи по-англійському, бо достойний старий батак не тямив по-малайському ні слова, і напівкубу-напівпортугалець мусив перекладати все, що говорив капітан, на батацьку мову; але капітан із якоїсь причини вважав, що найдоречніше буде говорити по-малайському).- Слухай-но, хлопче, мені треба кількох рослих, дужих, відважних чоловіків, щоб пішли зі мною на влови. Зрозумів? На влови.

Метис переклав усе це, і староста закивав головою: розумію, мовляв. А потім звернувся до ширшої аудиторії й виголосив промову, сприйняту з видимим схваленням.

- Ватажок каже,- переклав метис,- що все село піде на влови з туаном 6 капітаном, куди туан захоче.

- От бач. Тоді скажи їм, що ми підемо добувати скойки в Девл-Бей.

На чверть години розгорілась запальна дискусія, в якій узяло участь все село, особливо старі баби. Нарешті метис обернувся до капітана.

- Кажуть, що до Девл-Бею не можна.

Капітан почав червоніти.

- А чого це?

Метис знизав плечима:

- Бо там тапа-тапа. Чорти, сер.

Капітанове обличчя набрало фіолетового відтінку.

- То скажи їм, що як не підуть... я їм усі зуби повибиваю... вуха пообриваю... перевішаю їх... і спалю весь їхній вошивий кампонг. Розумієш?

Метис сумлінно переклав сказане, і знову почалась тривала і жвава нарада. Врешті метис обернувся до капітана:

- Вони кажуть, що поїдуть до Паданга скаржитися поліції, бо туан їм погрожував. На це, мовляв, є закони. Староста каже, що так цього не полишить.

Капітан Й. ван Тох почав синіти.

- То скажи йому,- ревнув він,- що він...

І говорив без перерви добрих одинадцять хвилин.

Метис переклав усе, наскільки вистачило в нього запасу слів; батаки знову розпочали довгі, проте ділові дебати, а тоді він переклав капітанові їхню ухвалу:

- Вони кажуть, сер, що згодні не скаржитись до суду, якщо туан капітан сплатить штраф місцевій владі. Вимагають...- метис завагався,- двісті рупій. Але це трохи забагато, сер. Скажіть,