Читати книгу - "Син сонця, Джек Лондон"

class="p1" style="">Але Грифіс не слухав його.

- З такими грішми, як у нього, та щоб гонитися скрізь, мов побірчий за орендою! - кричав він, пойнятий нестямною люттю.- Він купається в грошах, увесь напханий ними, мало не лусне від грошей. Я добре знаю, що він продав свої плантації на Ірінзі за триста тисяч фунтів. Це Бел мені сказав, коли ми востаннє пиячили разом у Гувуту. Має стільки мільйонів, а сам, мов той Шейлок, переслідує мене за таку марницю, що йому сором би нею й люльку запалити! - Грифіс круто повернувся до помічника: - Авжеж, ви мене попереджали. Ну гайда, викладайте, що ж саме ви мені казали?

- Я вам казав, що ви не знаєте Грифа, якщо думаєте втекти з Соломонових островів, не заплативши йому. Гриф - справжній чорт, але чесний. Я його знаю. Я вам казав, що він може викинути тисячу фунтів на забаву, а за шість пенсів битиметься, як волоцюга за іржавий казанок. Кажу вам: я його знаю. Хіба він не віддав свою «Балакулу» Квінслендській місії, коли вона втратила «Вечірню Зорю» коло Сан-Крістобалю? А «Балакула» варта добрих триста тисяч. Чи хіба він не надухопелив Строзерса, аж той пролежав у ліжку два тижні, тільки за те, що рахунок не сходився на два фунти десять шилінгів, а Строзерс почав нахабно сперечатись і пробував його обдурити?

- Очі б мої його не бачили! - закричав Грифіс у безсилій злості.

А помічник розповідав далі:

- Я вам кажу, що з такою чесною людиною, як він, може змагатися тільки чесна людина, а де ти її знайдеш на Соломонових островах? Такі люди, як ми з вами, не годні його подолати. Ми надто зіпсовані, прогнилі наскрізь. У вас приховано внизу більше, ніж тисяча двісті фунтів. Заплатіть йому, та й годі.

Але Грифіс заскреготів зубами й міцно стиснув тонкі губи.

- Я з ним упораюся,- буркнув він радше сам до себе та до розпеченого сонця, ніж до помічника. Він повернувся і вже був рушив униз, та раптом спинився.- Слухайте, Якобсене. Він буде тут не раніш, як за чверть години. Ви станете на моєму боці? Підтримаєте мене?

- Звичайно, я стоятиму за вас. Хіба ж я не випив усе наше віскі? А що ви думаєте робити?

- Я його не вб’ю, якщо можна буде обійтися без цього. Але платити я не збираюся. Щоб ви знали.

Якобсен знизав плечима, мовчки скоряючись неминучій долі, а Грифіс пішов до східців і спустився вниз.

 

 

II

 

Через низький риф Якобсен стежив за човном, що наблизився до траверсу й повернув у протоку. Грифіс з чорнильними плямами на пальцях правої руки повернувся на палубу.

П’ятнадцять хвилин потому човен підплив до них. Чоловік у брилі підвівся.

- Агов, Грифісе! - гукнув він.- Агов, Якобсене! - Поклавши руку на поруччя, він обернувся до своєї тубільної команди: - Ви, хлопці, залишайтеся в човні всі чисто.

Коли він перестрибував через поруччя й ступав на палубу, його важке на око тіло зраджувало котячу гнучкість. Як і ті двоє, він був одягнений легко. Дешева сорочка та біла обгортка на стегнах не могли втаїти гарної будови тіла. В нього були міцні м’язи, але вони не випиналися гудзами. Вони були округлі й ніжно-шовково ворушилися під гладенькою, засмаглою шкірою. Палюче сонце так само присмалило йому обличчя, і воно стало темне, як в іспанця. Жовті вуса ніби не личили до такої засмаги, а очі просто таки вражали ясною блакиттю. Важко навіть було уявити, що в того чоловіка була колись біла шкіра.

- Звідки вас привіяло? - спитав Грифіс, вітаючись,- Я гадав, що ви десь біля островів Санта-Крус.

- Я саме звідти,- відповів прибулець.- Але ми швидко пливли. Тепер «Диво» спинилося в затоці коло Гуми й чекає на вітер. Від лісовиків я довідався, що тут стоїть кеч, то й заїхав подивитись. Ну, як справи?

- Кепсько. Копрові повітки здебільшого порожні, а кокосових горіхів не набереться й шести тонн. Жінки геть усі заслабли на пропасницю й покинули працю, і чоловіки ніяк не заженуть їх знов у багно. Кволе плем’я. Я б вас почастував чаркою, але мій помічник допив останню пляшку. Ох, господи, аби це дмухнув вітер!

Гриф, безжурно й пильно дивлячись то на одного, то на другого, засміявся.

- А я радий, що стало безвітря,- сказав він.- Воно дало мені змогу заїхати до вас. Мій помічник викопав оцю вашу розписку, от я й привіз її із собою.

Якобсен увічливо відступив убік, залишивши шкіпера самого викручуватися з халепи.

- Шкодую, Грифе, дуже шкодую,- сказав Грифіс.- Але в мене нема грошей. Ви мусите дати мені ще трошки часу.

Гриф сперся об східці, його обличчя було вражене й журливе.

- Ну й дивина! - зауважив він.- Як швидко люди навчаються брехати на Соломонових островах! Хоч би тобі крихта правди. От, наприклад, капітан Єнсен. Я б заприсягся, що він правдивий чоловік. А тільки п’ять днів тому він мені сказав... хочете знати, що саме?

Грифіс облизнув губи:

- А що?

- Сказав, що ви геть усе чисто порозпродували й виїжджаєте до Нових Гебридів.

- От брехун триклятий! - з серцем вигукнув Грифіс.

Гриф кивнув:

- Я теж так гадаю. Він, нахаба, навіть заявив, ніби сам купив у вас дві ваші факторії: Маурі та Кагулу. Казав, що заплатив тисячу сімсот фунтів золотом за весь реманент, крам, кредит, копру та інше.

Грифісові очі звузились і спалахнули; то була мимовільна зміна, але Гриф, ліниво скинувши оком, не пропустив її.

- І Парсонс, ваш довірений у Гікімаві, казав мені, що Фулькрумське товариство купило у вас ту факторію. Але чого б то він брехав?

Виснажений спекою та хворобою, Грифіс більше не стримувався. Усе, що накипіло йому на серці, проступило тепер на обличчі, рот глумливо скривився.

- Слухайте-бо, Грифе, навіщо вам здалося отак гратися зі мною? Я знаю, що вам усе відомо. Гаразд. Я справді все розпродав і справді виїжджаю. Ну, і що ви гадаєте зробити?

Гриф знизав плечима. Обличчя його і далі було незворушне. Він такий мав вираз, ніби й сам не знав, що зробити.