Читати книгу - "Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля, Сергій Інший"

вже нічого не зміниш, це все вже в минулому. — та було надто пізно, ідея що зародилась в його голові була міцніше сталі, і ніщо не могло змінити це рішення, схоже що найманці так і не виконають своє доручення, адже він зробить усе сам.

Ввірвавшись в свій рідний дім, дім який він ненавидів все своє життя, та найбільше він прагнув позбутись в цьому домі присутності вітчима, Назар отримав непереборне бажання зустрітись з ним тут і зараз. Та, наперекір долі, дім був пустий. Він метався по всі кімнатах, викрикуючи його ім’я, спокійно, стримано, так наче нічого не трапилось. Він вже був готовий йти, і шукати Тимофія деінде, як повернулась його матір.

— Що з тобою, синку? Ти якийсь збентежений.

— Де Тимофій?

— Навіщо він тобі, синку?

— Відповідай! Де Тимофій?

— Не кричи на матір!

— Мамо. — він підійшов до неї впритул, дивлячись їй прямо у вічі, у його ж очах виднівся жах і ненависть, які здавалось от-от вибухнуть та виринуть на поверхню. — Скажи мені, будь-ласка, де Тимофій?

— Він ще на роботі, сказав що буде там допізна. Назар, а що трапилось. Чому ти його так шукаєш?

— Цей виродок зґвалтував Вероніку. — сказав на останок Назар та вийшов з дому, сів в Машину матері, він знав що вона завжди залишає ключі в машині. Тим часом, морок все більше поринав усе навколо нього, наближалась ніч, місто сяяло світлом з вітрин, але морок затуляв це сяйво вітрин.

Приїхавши в пункт призначення, Назар, по іронії долі, яка здавалось просто знущається на ним, розминувся з вітчимом, який, уже поїхав до дому. Тепер Назар був змушений квапитись нестримно, адже якщо Марія все йому розповість перша, в нього буде шанс зникнути, а Назар не міг подарувати йому таку можливість, і він би не став це робити, навіть якщо цьому негіднику таки вдасться зникнути, будьте певні, Назар Коломієць дістане його і з того світу.

Звук та мерехтіння сирен було чути здалеку, можливо це мати викликала поліцію. Але навіщо? Висунути обвинувачення в зґвалтуванні вона не могла, адже не знала майже нічого, вона цілком могла подумати, що Назар сказав це згарячу. Та поміж декількох машин поліції, було помітну одну машину швидкої допомоги, що почало насторожувати Назара, адже в домі було лише дві особи, Тимофій і Марія, і логічним буде припустити, що у випадку сутички постраждає саме матір, та він надіявся на краще.

— Це мій дім, я тут живу, що тут трапилось? — кричав Назар поліцейським, намагаючись прорватись.

— Пане, це ваш будинок?

— Так, чорт забирай, це дім моїх батьків!

— Назвіться, пане, як вас звуть?

— Назар, мене звуть Назар Коломієць. Там, в будинку, моя мати, Марія Бойко. Скажіть, що тут трапилося. чому тут стільки поліції?

— Тримайте себе в руках, пане. В будинку відбулась сварка, і ваш батько, Тимофій Бойко…

— Він мені не батько! Цей виродок мені не батько!

— Тимофій Бойко, чоловік вашої матері, вірно?

— Так! Ця сволота, чоловік моєї матері. Що він зробив? Відповідай! Що він зробив!

— Заспокійтесь, пане. В будинку відбулась сварка, причина, поки-що, невідома. В розпал сварки, Тимофій Бойко, напав на вашу матір з ножем, нанісши їй смертельні поранення.

— Що? Що ви сказали? Що він зробив?

— Заспокійтесь пане?

— Заспокоїтись? Ти хочеш щоб я заспокоївся? Де він? Де ця сволота? Скажи мені де він і я вб’ю його!

— Тримайте себе в руках. Тимофія Бойко відвезли у відділок, а вам, краще поїхати з нами, ви повинні дати свідчення.

— Ні! Мені негайно потрібно їхати, моя дружина в лікарні. — Назар кинувся до машини, полісмен кинувся йому навздогін.

— Зупиніться, пане, вам краще не сідати за кермо в такому стані.

— Йди до біса! — тільки і встиг викрикнути Назар, повернув ключ, і рушив в напрямку лікарні. В очах його темніло, здавалося темрява поглинає його. Як таке могло трапитись? Ще зовсім недавно, декілька годин тому, по обіді, все було добре, він був за крок від щасливого життя. Повз пролітали машини, вітрини нічного міста, люди що квапились по своїх справах чи просто прогулювались. Час летів швидше аніж світло, і Назар навіть не помітив як домчав до лікарні. Кинувши машину біля входу, і помчавши в палату Вероніки, він збивав усіх на своєму шляху. Охорона, медперсонал, санітари, зачинені двері — ніщо не могло його зупинити. Та було вже надто пізно. В палаті нікого не було. Він підійшов до ліжка, лікарі недавно її забрали, адже картка пацієнта ще висіла поряд, а на ній останній запис.

Коломієць Вероніка Василівна, час смерті 23:59 23.04.2017.

* * *

01.06.2014

— З урахуванням всіх податків, ваш виграш становить 14 мільйонів 800 тисяч 432 гривні. — ці слова, для Назара, були наче мед, настільки солодкими, що за секунду він намалював в своїй уяві те життя, яке тепер на нього чекає. Все про що він мріяв, тепер легко можна здійснити, але найбільше чого він прагнув, це позбутись того, що ненавидів, а саме, своєї присутності в домі своїх батьків, ну, не зовсім батьків, він жив з матір’ю, яка не була з ним близькою, адже після смерті його рідного батька, ще в підлітковому віці, Назар замкнувся в собі, і не дуже спілкувався з матір’ю, а після того як вона, за рік після смерті чоловіка, одружилась з Тимофієм, який став Назару вітчимом, син взагалі перестав з неї спілкуватись, а Тимофія він ненавидів, тому, в Назара з його батьками склалися суто ділові відносини, обидві сторони не дуже вникали в особисте життя інших. І саме сьогодні, він відчув як це все може зникнути.

— Дякую. — відповів Назар з таким обличчям наче він кожного дня виграє в лотерею по декілька мільйонів. В його голові усе дзвеніло, думки переповненні яскравими картинками недалекого майбутнього, серце билось нестримно і здавалось ось-ось вистрибне. Він хотів мати вигляд серйозної людини, а натомість склав враження, наче йому начхати на ці гроші.

— Назаре Артемовичу, вкажіть будь-ласка рахунок, на який бажаєте зарахувати суму.

— Так, звісно. Ось на ці три рахунки, рівними частинами, будь-ласка. — трохи заспокоївшись, продовжував Назар. Допоки працівниця лотерейної компанії оформлювала документи, Назар її оглядав, на бейджику було вказане ім’я — Марта Кушнір. Вона була досить симпатична. Світле, майже сонячного кольору, волосся, які наче хвилі закручувались на кінчиках, миле обличчя, приємна посмішка, та і фігура в неї була не погана. Вона подобалась йому, навряд чи Назар наважився б познайомитись з нею раніше, але тепер, коли він знав що став міліонером, йому