Читати книгу - "Скорочено Камінний хрест"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Усі присутні бачили, як важливо це для нього, бо дивився на всіх, "як коли би хотів рядном простелитися, як коли би добрими, сивими очима хотів навіки закопати в серцях гостей свою просьбу". І відповів Івану за всіх кум Михайло: "Ми васусе будемо нагадувати, раз назавше. Були—сте порєдний чоловік, не лізли—сте натарапом [нахабно] на нізкого, нікому—сте не переорали, ані не пересіяли, чужого зеренця не порунтали [порунтати — рушити, взяти, вкрасти]".
V
Гості сіли до столу і, добре пригостившись, почали розмовляти, кожен про своє. Ніхто нікого не слухав, але мусили ті слова бути сказані, хоч би й на вітер. Один вихвалявся кіньми, інший уголос міркував: "Били та катували наших
татів, та в ярем запрегали, а нам уже кусня хліба не дають прожерти..." Усякої бесіди було багато, але "вона розліталася в найріжніщі сторони, як надгнилі дерева в старім лісі". Серед цього гамору співали Іван та Михайло, "то нахилювалися до себе і тулили чоло до чола і сумували". Той спів був дивним, брав за серце. "Іван та й Михайло отак співали за молодії літа, що їх на кедровім мості здогонили, а вони вже не хотіли назад вернутися до них навіть у гості".
VI
Син нагадав батькові, що вже б пора виходити, щоб устигнути до потягу. А Іван глянув на сина так, що той зблід і подався назад. Посидів старий якийсь час, поклавши голову в долоні, потім рішуче встав та й пішов до хати збиратися, бо вже й справді треба було виходити. "Як уходили назад до хати, то ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату розірвало — такий був плач". А Іван, ухопивши дружину, пустився з нею до танцю. Страшний то був танок: "Люди задеревіли, а Іван термосив жінкою, як би не мав уже гадки пустити її живу з рук.
Вбігли сини і силоміць винесли обоїх з хати". Але Іван ще і на подвір'ї продовжував танцювати, а його дружина вчепилася руками за поріг та голосила: "Ото—сми ті віходила, ото—сми ті вігризла оцими ногами!
І все рукою показувала в повітря, як глибоко вона той поріг виходила".
VII
"Плоти попри дороги тріщали і падали — всі люди випроводжували Івана. Він ішов зі старою, згорблений, в цайговім, сивім одінню і щохвиля танцював польки.
Аж як усі зупинилися перед хрестом, що Іван його поклав на горбі, то він трохи прочуняв і показував старій хрест:
— Видиш, стара, наш хрестик? Там є відбито і твоє намено. Не біси, є і моє і твоє..."
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скорочено Камінний хрест», після закриття браузера.