Читати книгу - "Хочеш жити?"

Меґ відкладала їх на «чорний день», як учила мама. І хоч день той чорним не був, та яка різниця?

Чак розповідав, що планує поїхати до Флориди — хоче більше сонця. Ні, він не займається нічим конкретним. Коли закінчуються гроші — влаштовується на роботу, на будь-яку роботу, а щойно назбирає достатньо грошенят, то знову її кидає. Це було чудове життя, і Меґ теж так вважала. На три сотні доларів вони змогли би жити вічно, запевняв Чак. То чи не хотіла б вона поїхати із ним?

Це був саме той момент, якого чекала Меґ. Вона знайшла ідеального чоловіка, який до того ж поділяв її погляди на життя. Чак був сильним, хвацьким, зухвалим і чудово кохався. Дівчина не вагалась.

Вони домовилися, що наступного дня зустрінуться на автовокзалі у Ґрейгоунді й разом вирушать до Флориди.

Наступного ранку, поки мама пішла на закупи, Меґ спакувала свій похідний рюкзак, лишила записку, що не повернеться, позичила в батька п’ятдесят доларів, які він тримав у загашнику — також на «чорний день» — і назавжди покинула батьківський дім.

Три сотні доларів та ще п’ятдесят батькових не вистачило їм на цілу вічність, як обіцяв Чак. Серед багатьох його слабкостей був непереборний потяг до азартних ігор. У Меґ серце краялося, коли Чак весело всівся грати у кості з двома молодиками, яких вони зустріли дорогою до Джексонвілля. Коли ж він поставив їхні останні п’ятдесят доларів, Меґ тремтячим голосом мовила, що варто зупинитись.

Обидва молодики зиркнули на Чака. Той із них, що був старший, запитав: «І ти дозволяєш таке своїй жінці?»

Широка долоня з короткими пальцями опустилася на обличчя Меґ. Чак штовхнув її так, що дівчина полетіла сторч на землю і від удару знепритомніла. Коли вона повернулася до тями, Чак уже програв усі гроші, а двоє молодиків розчинились у темряві.

— Та нащо ті гроші? — огризнувся Чак, коли дівчина почала кричати на нього. — Замовкни! Ми заробимо навіть більше... Навколо купа грошей!

Вони влаштувалися на роботу збирачами апельсинів і цілий тиждень гарували на спеці, доки не нашкребли тридцять доларів на двох, потому звільнились і продовжили свій шлях до Маямі.

Вони придбали квитки і дещо попоїсти, на цьому гроші майже закінчилися. Зараз у них не було ні копійки, а Меґ відчувала страшний голод. Вони вже дванадцять годин не мали й ріски в роті. Останнє, що вона з’їла, був жирнючий гамбургер, але дівчина ні хвилини про це не шкодувала. Таким було її життя: брудним, голодним, бездомним. Та все ж так було значно краще, ніж жити у похмурій в’язниці під наглядом батьків.

«Не біда, завтра щось з’явиться», — подумала Меґ. Вона беззастережно вірила у Чака. Дівчина знову лягла спати, та за мить підхопилась.

Хтось ходив кімнатою унизу!

Меґ чітко чула рипіння шкіряних черевиків. Серце її калатало. Вона безшумно підсунулася до Чака, взяла його за плече й обережно потермосила.

— Чаку!

Він застогнав, скинув її руку і почав відвертатись, але вона знову потрясла його.

— Чаку!

— Ой, та на бога! — Він прокинувся і ледь підвівся. Від нього смерділо так, що Меґ наморщилась. — У чім річ?

— Там унизу хтось ходить.

Тримаючи його за руку, Меґ відчула, як ураз напружились сталеві м’язи, і впевненість повернулась до неї. Фізична сила Чака справляла на неї неабияке враження.

— От послухай! — прошепотіла Меґ.

Чак скинув її руку й звівся на рівні ноги. Безгучно рухаючись, він підійшов до дверей та обережно прочинив їх. Меґ дивилась на його широку спину. Його зібрана поза і спокій тамували її страх. Чак довго прислухався, потім зачинив двері й підійшов до неї.

— Так... маєш рацію. Там унизу хтось є... може, коп.

Меґ витріщилася на нього.

— Коп?

— Ми незаконно вдерлись у чужу власність. Якщо якийсь доскіпливий коп.... — Чак закусив нижню губу. — Нас можуть кинути за ґрати за бродяжництво.

— Але ж ми нікому не шкодимо... бродяжництво?

Та Чак уже не слухав. Він дістав із кишені штанів якийсь предмет і сунув його до рук Меґ.

— Заховай собі в штани. Копи не повинні знайти це у мене.

— Що це?

— Ніж, дурепо.

Чак підійшов до дверей і обережно прочинив їх. Меґ бачила, як він вийшов і став на самому вершечку сходів. Дівчина задивилась на руків’я ножа з хромованою кнопкою, її палець мимоволі торкнувся кнопки. Сім сантиметрів блискучої сталі випорснули з руків’я. Меґ підскочила від несподіванки. Вона й гадки не мала, як скласти лезо назад, тож заховала ніж під купою запліснявілих клаптів шпалер на іншому боці кімнати. Потім вона підійшла до Чака. Він жестом наказав їй поводитись тихо. Вдвох вони нерухомо стояли, прислухаючись. Але все, що чула Меґ — пришвидшене гупання власного серця.

— Я спускаюсь, — прошепотів Чак.

Меґ мертвою хваткою вчепилась у його руку.

— Ні!

Чака й не треба було особливо вмовляти. У Меґ навіть промайнула думка, що він так само наляканий, як і вона, і її це трохи розчарувало. Вони постояли ще кілька хвилин, доки не почули чиїсь кроки у кімнаті, ліворуч від зали. До зали увійшла темна фігура. У темряві було видно червоний вогник сигарети, і Чак відчув полегшення. Він був упевнений, ким би не був цей чужинець, він точно не коп. Копи не палять на чергуванні.

— Хто тут? — вимогливо запитав він. Меґ його голос здався різким та грубим.

Хвилинна тиша. Чак із Меґ спостерігали за темною фігурою, що стояла нерухомо. Аж раптом на них обрушився яскравий спалах. Пара змушена була позадкувати. Промінь світла затримався на них десь із секунду, засліпивши пару, а потім ковзнув далі.

— Принеси мені ніж, — прошепотів Чак.

Меґ, спотикаючись, повернулася до кімнати, кинулась до купи шпалер і відшукала ніж.

— Я помітив, що двері були відчинені, — заговорив чоловік знизу, коли дівчина повернулась до Чака. — Тож я увійшов.

— А тепер вийди знову, — проричав Чак. — Ми перші прийшли. Щезни!

— Будинок достатньо великий для усіх нас, правда ж? У мене є із собою їжа, та я не люблю їсти наодинці.

Меґ почула, як забурчав її шлунок. Від самої лише думки про їжу рот наповнився слиною. Вона стиснула Чакову руку. Хлопець зрозумів цей знак. Він теж зголоднів.

— Я думав, ти коп, — вимовив Чак. — Підіймайся до нас.

Вони спостерігали, як чоловік унизу