Читати книгу - "Покоївка для бізнесмена, Ясміна Лав"

- Ти чудово рухаєшся .- тихо промовив він .
Чим викликав в мене посмішку і змусив червоніти .

Його руки погладжували мою талію , піднімаючись до верху , а потім спускалися до поясниці, але не переходили грань дозволеного.І це інтригувало .
Здається, моє тіло жадало його дотиків .
Це було так дивно . Тому що до цього , таких відчуттів у мене ніхто не викликав .

Мелодія стихла і ми зупинилися .
Незнайомець підморгнув мені , взяв за руку і повів до виходу на терасу.
Мій мозок намагався оцінювати ситуацію розумно , але ноги йшли самі . 
Очевидно , цей вечір буде кращим , ніж очікувала , мрійливо подумала я.
 

      ***

Свіже повітря трохи привело мене до тями і я зупинилася осторонь чоловіка .

- Злякалася , квіточко ?- усміхнувся він .

На терасі було прохолодно і майже темно. А ще пахло якимись квітами .
Чоловік підійшов до невеличкого столика в кутку і взяв пляшку завбачливо залишеного там вина .
Налив у високі келихи й один з них простягнув мені .

- Дякую , я не п'ю алкоголю.- тихо промовила я .
- Як хочеш .- він відповів спокійно і стримано .

Відклав один келих , а з іншого зробив великий ковток.
З зали почулися звуки нової композиції і веселий сміх гостей.

- Здається, вечір вдався .- констатував чоловік і відклав свій напій.
-Так , вечір просто чудовий .

І я не перебільшувала . 
Мені справді сподобалося свято. Шкода тільки , що я не часто маю можливість відвідувати такі заходи .
Як гість. А точніше , це вперше . 
І скоріше за все, в останнє.

Чоловік подивився прямо мені в очі , пройшовся поглядом по моїй фігурі і назад , зупинившись на губах. 
Від чого їх почало поколювати.

- Тобі дуже личить ця сукня .- він зробив комплімент , але тон його голосу здався мені дивним.

Не знаю чому , та мені здалося що він цими словами хотів сказати щось зовсім інше .

- Дякую ...- відповівши я зробила крок до дверей .

Його погляд починав приносити дискомфорт . Я вже шкодувала , що прийшла сюди .

-Здається , квіточка змерзла ...- усміхнувся незнайомець .

Він зняв свій піджак , повільно підійшов і накинув його на мої плечі .
Я очікувала що він відступить , а натомість чоловік притис мене до себе , затискаючи мої руки під щільною тканиною.

-Досить гратися ... Я знаю хто ти , і навіщо тут ....- хмикнув він .
-Гратися ? Я не розумію про що ви ... Та й краще мені повернутися до зали .
- Невже ?- цокнув чоловік язиком .
- Відпустіть , або я буду кричати .
-Кричати ?- його сміх пронісся ехом.

І він цього сміху у мене всередині все скрутилося в комок .

- Бачив я вчора тебе в готелі . І знаю , що такі дівчатка шукають на дорогих заходах.

Мій мозок почав швидко переварювати ситуацію .
Бачив в готелі ? 
Отже , знає хто я ....І з самого початку знав ....
То ось навіщо покликав мене сюди ...

- Послухайте , я... Ви не правильно зрозуміли. Я нічого тут не шукаю. Просто прийшла подивитися на свято .

Його очі вивчали моє обличчя . Він наче задумався , а потім на його губах з'явилася загадкова посмішка.

- Здається , ти не брешеш . Тим краще . Обіцяю , мила , ти не пошкодуєш про сьогоднішній вечір . Та ще й зможеш підзаробити .

А зараз мені зовсім вже перестало подобатися те , що відбувається. І гірше за все було те , що я не знала як викрутитися з ситуації , в яку потрапила .

- Ну що , квіточко , залишимося тут чи хочеш подивитися мій номер ?- прошепотів на вухо чоловік , стискаючи рукою мою сідницю.
- Номер ...- усміхнулася я .

Мені потрібно було  вийти звідси , а далі вже придумаю щось .

- Люблю розумних дівчаток .- сказав чоловік , знімаючи з мене піджак і підштовхуючи до зали.

Зайшовши в середину захотілося відразу ринутися вперед , але незнайомець схопив мене за руку .

-Навіть не думай . А то пожалієш. Я чудово знаю твого шефа . Думаю , йому не сподобається те , що я розкажу. - в його голосі звучала загроза .
А очі свердлили мене наскрізь.
І я приречено поплелася поряд....

Присутні були так зайняті розвагами , що навіть не звертають увагу на нас . А мій незнайомець, тим часом притягував мене ближче до себе і впивався пальцями в талію.
Здається , його розізлило те що я схотіла вирватися , та на обличчі в нього не було жодної зайвої емоції.
Спокійний , розслаблений , на губах легка посмішка ...
Як же легко помилитися в людині ...розмірковую роблячи крок за кроком .

Ще кілька хвилин назад я думала що зустріла принца , а зараз хочу повернути час назад і ніколи не вкладати своєї долоні в його.

Відчуваю як чоловік направляє нас до виходу з ресторану і розумію що це і є мій шанс .
Серед залу вириватися у мене не стало духу , а пустий хол готелю - саме те .
І як тільки ми залишаємо шумний натовп позаду , я стрімко рвусь з рук чоловіка . Роблю кілька кроків вперед і зап'ястя прострілює різким болем .

- Куди ж ти, квіточко ? Ми  наче домовилися ...- говорить спокійно незнайомець і тягне мене за руку до ліфтів .
- Відпустіть !- гарчу у відповідь .

І в пам'яті спливає якесь відео з інтернету, про самооборону або що...
Стараюся зупинитися і наступаю кривдникові шпилькою на модні, блискучі туфлі .
Чоловік шипить і розжимає кулак . 
Ось і знадобилося це незручне взуття, подумки дякую Ірці. І біжу до виходу .

На сходах обертаюся і видихаю , розуміючи що нікого нема позаду. Та зупинятися я не збираюся . Зараз я зможу заспокоїтися тільки вдома .

Обдумуючи подальші дії , вибігаю на дорогу , яка веде до стоянки готелю . І завмираю.

Очі сліпнуть від яскравих фар, перед моїм носом , з вереском , зупиняється величезний бампер чорного позашляховика.
Тіло наче сковує від страху . Всередині все тремтить , а на очах з'являються сльози .

- Ти що , ненормальна ?! З глузду з'їхала?! Куди несешся , дурепо ?!- чую чоловічий грізний рик .