Читати книгу - "Ненависть при світлі , Роза Фаєр"

Може знайти собі когось для розрядки..для простого сексу і нічого більше. Не люблю всі ці стосунки і мімімішності.

Особливо з тим типом жінок,які зараз у цьому клубі в більшості. Варто лише глянути на них зайвий раз і вони вже опиняються біля твоїх колін.

А очі так і запевняють, що вони готові на все і подарують палку ніч. Можливо це і непогано. Все ж ерекція без логічного закінчення дуже погано для здоров'я.

Так, зараз придивлюся до сусідніх столиків,які зовсім не помічав,коли стежив за..Євою..

Єва.. образ дівчини знову перед очима. Ці її рухи, сексуальне тіло. Трясця.. роблю собі все гірше і гірше.

Починаю роззиратися навколо. Онде брюнетка чуть не підпригнула,коли я її помітив. Та здається, що я її бачу не вперше. Можливо в нас вже щось було, точно не скажу. Тому, продовжую свій пошук далі.

Ммм, люблю рижих. Вони по моєму досвіді самі розкуті і запальні. Ще й зелені очі,що підморгують мені. Дуже гарний буде екземпляр в моїй колекції.

Та раптом до неї присідає подруга з білим волоссям. Асоціація знищує моє тимчасове зацікавлення і я повертаюся до своєї склянки.

-Ще вип'ємо?-запитую Святослава.

Який,як я помітив, за весь вечір не поглянув на жодну дівчину. Мабуть,має когось.

Того хто перекреслює всіх цих курочок і робить їх мірою плямою. Різко я починаю йому заздрити. Схоже, що на мене занадто вплинула його сестра та її відмова.

-Так,-робить бармену жест,щоб той наповнив наші склянки,-Та якщо ти не проти це останній,бо вже пізно,-вказує на годинник.

Де вже майже третя ночі. За всім цим стеженням я забув про час. Проте,її навіть зараз не можу викинути з голови..

Схоже, що додому я відправлюся один. Та байдуже. Боюся, що якщо і візьму якусь з собою, то даремно.

Дивно так,але вже як є.

Випиваємо з Святославом останню склянку і йдемо до виходу. На ходу викликаю водія,бо не в стані вести авто.

Тільки зараз зрозумів,як добре ми випили. А таксі я терпіти не можу. Ці прокурені сидіння з незрозумілими плямами та людьми,які їхали до тебе.

-Ти дістанешся,як хочеш діставатися додому чи підвести?-запитую Святослава,спостерігаючи за тим,як він підпалює цигарку.

-Навіть не знаю. Мабуть,сяду в таксі,а авто кину тут,-відповідає Святослав.

Трохи повільно і я радію, що не один п'яний. 

-Давай я тебе підвезу. Зараз буде мій водій,а нам майже по дорозі,-чомусь наполягаю.

Можливо думаю, що Святослав живе разом з Євою. Або ж я зараз зможу побачити її мигцем.

Та потрібно бути обережним у своїх бажаннях. Тому що, прямо за спиною у Святослава я помічаю її.

Те,як вона мало не випурхує з клубу в легкій куртці і тоненькому платі. А навколо взагалі зима. Дати б їй по дупі за таке.

Я вже хочу і їй запропонувати поїхати зі мною,як помічаю біля неї якогось типа. Він здоганяє її і йде слідом.

Здається, що до авто..а ні таксі. Якщо вони зараз поїдуть кудись разом,то пішло все до біса. Повертаюся і забираю ту рижу до себе.

Та Єва лише цілує хлопця і швидко сідає сама в авто. Що за мужик. Не міг її завезти чи що. Вона в такому вигляді і невідомо з ким. Даю розпорядження охороні, щоб провели.

Знаю, що вони вже точно за нею стежать. Та все ж мене зачепило те, що вона не сама.

-Дайно і мені сигарету...

Я взагалі не любитель цього діла та зараз тільки це приведе мене до тями. На жаль, алкоголь не допоміг притупити відчуття і її вчинок здавався дедалі пекучішим.

Боже..що я несу. Ми ж з нею навіть не знайомі і жодного разу не говорили чи десь бачилися. А я її вже настільки привласнив собі.

Так, шкірою відчуваю, що це моє. Я бажаю її з кожною секундою все більше і більше.  Розумію, що поводжу себе,як якийсь маніяк та нічого не можу з собою зробити.

Проте, мене ж має пустити. Зараз під дією спиртного все набирає більших розмірів. Та завтра я прокинуся і сподіваюся, що не згадаю Єву.

Навіть її імені. Проте, доведеться когось собі таки знайти на ніч. А краще на добу. З понеділка знову розпочинаються робочі будні,а це краще,коли в тебе пусті яйця.

Голова світліша. Можливо і серед тижня собі викрою побільше часу на розваги,бо постійно ходжу на межі голоду.

Але зараз коли я на висоті не можна давати слабину. Бо все,що я так довго будував піде на нівець, а цього я не можу допустити.

Підпалюю сигарету і затягую дим. Нічого такі. Міцні,але приємні. З кожним потягом стає все легше і легше.

Викидаю окурок і бачу, що під'їжджає моє авто.

-Пішли,за нами вже приїхали,-сповіщаю це Святославу.

Той починає плентатися за мною. Ми не такі п'яні,як ще змучені...

Розкладаємося з ним на задньому сидінні. В авто занадто гаряче і мене клонить на сон. Та я не можу собі цього дозволити у присутності Святослава.

-Я так розумію, що тебе вдома хтось чекає?-запитую його.

Проте,бачу не варто було настільки влазити у його душу. Ми ще мало знайомі або ж справа дуже складна.

-Чекали..

На диво відповідає і щиро. Чомусь стає його дуже шкода. Особливо якщо згадати те, що мене сьогодні, також,продинамили..

-Вибач,не хотів. Просто по тобі помітно, що ти нікого не помічаєш навколо,-ляпаю знову не думаючи.

Таки всьому винен алкоголь. Можливо я і добряче п'яний,а тепло мене ще гірше розморило.

-Так і є. Але все складно,-бурмоче під ніс Святослав.

Я йому вірю і більше намагаюся не зачіпати цієї теми. Тим паче тому, що ми вже під'їхали до нього.

Він прощається і йде. А я з жалем розумію, що Єва живе точно не з ним. В будинку не світиться жодне вікно,а вона не могла приїхати задовго до нас.

Авто рухається далі і через десять хвилин я вдома. Роздягаюся бозна-де і як. Падаю в ліжко і в мене закриваються очі.

Та звук повідомлення змушує мене змінити плани. Особливо тому, що прийшла інформація стосовно Єви...