Читати книгу - "Донька темряви, або Я Вам не дружина, Пане Синя Бородо, Камі Мир"

– Приємно познайомитися, – усміхнувся бідолаха, беручи мене за руку та цілуючи її тильний бік. Повільно, не відводячи погляду, ніби смакуючи.

Він уже відступив, а ми троє продовжуємо на нього дивитися, але того, що трапляється зазвичай, не трапляється ниньки! Немає нічого: ні розростання темної павутинки, ні судом, ні жахливих видінь. Нічого. Абсолютно.

– Щось трапилося?

– Н-ні, – знайшов у собі сили відповісти дядько. – Просто… Колишні наречені нашої дорогої племінниці зазвичай не… ризикують торкатися до неї.

А якщо чесно, після дотику вони намагаються залишатися від мене якнайдалі, шарахаються, побачивши мій силует – і це нормально! А ось поведінка киріоса Хайдена нормальною не є!

– А Ви точно… чоловік? – не вірила очам кирія Вайшнедейн.

– Що?

– Ви такий… гарний, – викрутилася жінка. – Не може бути, щоб нашій Іринці так пощастило.

Від її звернення я скривилася. І скільки разів говорила, щоб не називала мене так. Якщо хоче використовувати зменшувально-пестливе, то нехай використовує Рін, але ні! Треба мене роздратувати.

– Киріє Вайшнедейн, дякую за комплімент, але в майбутньому постарайтесь утриматися від подібних висловлювань.

– Ой! Звичайно-звичайно. Може, тоді перестанемо обмінюватися люб'язностями та перейдемо до питання заручин?

– Проходьте, почувайте себе як удома.

Кам'яні крижані стіни, від яких віяло чимось, бачила я не вперше, та однаково зіщулилася. Чи це від холоду? Не знаю, але мені ці коридори були неприємні. Та й клаустрофобія моя симпатії їм не додавала.

Киріос Хайден привів нас у кімнату з величезним диваном навпроти каміна. Світлу, велику, але дуже нудну та самотню.

Мінімаліст. Жодних прикрас, жодних штор або фіранок. Будинок нагадує господаря – такий же хвилюючий, похмурий, наче неживий.

Якщо придивитися, то сам Хайден болісно блідий, а в очах його не видно тієї самої іскорки. Вперше мені зустрівся чоловік, що нагадує живого трупа. По спині вкотре пробіг табун мурах.

– Пропоную провести церемонію заручин якнайшвидше, – сповістив нас жених, поки ми всі продовжували мовчати. – Як щодо десятого числа наступного місяця?

Не здивуюся, якщо весілля відбудеться за три дні після заручин.

– Про який саме місяць йдеться? Про жовтень?

– Вересень. Зараз ще серпень.

– Кінець серпня. До вересня залишилися лічені дні, – заперечив дядько. – Неможливо за два тижні підготувати церемонію заручин.

– У мене є зв'язки, – поважно відкинувсь у кріслі чоловік. – За бажанням вийде провести церемонію вже за дев'ять днів.

– Киріосе Байс, до чого такий поспіх? – нарешті запідозрила недобре тітка.

– Гріх відкладати церемонію з такою чарівною кирією, – посміхнувся, наче Асмодей.

Впевнена, що справа не в цьому, але доказів чи хоч би теорій у мене немає.

– Знаєте, – звернулася кирія Вайшнедейн до киріоса Байса, – мені здається, наша племінниця не варта Вас. Думаю, Вам слід пошукати іншу наречену.

Жінка підвелась і схопила мене за руку.

– Ходімо, Іриніє.

– Я чимось образив вас, шановні кирії?

– Що Ви, звичайно ж ні, – зневажливо відмахнулася вона.

Киріос Вайшнедейн тим часом сидів навпроти нас і мовчки спостерігав за тим, що відбувається. Здавалося, ніби він заснув із розплющеними очима.

– Тоді чому ви не дивитеся мені у вічі?

– Чому це не… – Вона повернулася і теж застигла.

– Сідайте, киріє, сідайте. Кирія Іринія – ідеальна наречена для мене. Не хвилюйтеся. Я й порошині не дам на неї сісти.

Він перевів погляд на мене. Дивився прямо в очі, ніби в самісіньку душу, через що по спині пробіг мороз. Виникло відчуття, що я попала у пастку змія, що ось-ось мене з'їсть.

– Ви ж зі мною згодні, моя наречена?

Інтуїтивно кивнула у відповідь. Просто всередині щось кричало, щоб я вдала ніби корюся йому, слухаю кожне слово. Від нього чулася небезпека. Можливо, навіть смертельна.

У разі чого я, можливо, буду взмозі вибратися, але як бути з дядьком і тіткою? Не хочу, щоб Клайв залишився сиротою. Хлопчикові щойно виповнилося п'ятнадцять.

– Чудово. Заручини відбудуться за два тижні. Весілля ж буде тридцять першого жовтня.

У день усіх мертвих? Зазвичай цього дня ніхто не проводить одружень.

Добре, що ми не підписали контракт заручин. Поки цього не сталося, ми зможемо без проблем уникнути відповідальності, ігнорувати його листи…

– Киріосе Вайшнедейн, будьте ласкаві, підпишіть контракт.

Дядько повільно й ліниво взяв ручку та поставив підпис у необхідному місці.

Темрява мені в печінку! Навряд сума компенсації за розрив нам буде по кишені… Що ж робити?

– Чудово, – підпер руками підборіддя Хайден. – Ви ж не проти, якщо кирія відтепер житиме у мене?

Опікуни лише смиренно кивнули. Навіть кирія Вайшнедейн мовчала, що їй не властиво.

– Наскільки мені відомо, – все ж зважилася встрягти в його монолог, – громадськість не надто підтримує подібну поведінку. Бувають випадки, коли заручини розриваються, але в разі спільного життя наречених репутація нареченої вважається зіпсованою. Одружитися дівчині стає набагато складніше.

– Ви дуже красномовні, моя люба наречена, – безтурботно прокоментував блідолиций. – Вам нема про що переживати. Відтепер нас розлучить тільки смерть.

Я раніше думала про маніяка? Та він у порівнянні з таким типажем – миле сонечко. Не люблю яндере-чоловіків.

– Не зарікайтеся, шановний киріосе.

Мені здається, чи він здивований? Невже мало хто ризикує йому сміливо відповідати, при тому так, що відповідь його не задовольнятиме? Їх я добре розумію. Аура в нього, як у змії… Тайпани нервово палять осторонь.

– Чи не час вашому дядькові й тітці додому? Вже темніє. Ми ж не хочемо, щоб із ними щось трапилося?

Це погроза?

– Ви маєте рацію, – відсторонено погодився з ним дядько.

– Нам час, – так само встала з дивана жінка, обійшла стіл і взяла чоловіка під лікоть.