Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця , Ірина Кузьменко "

Коли зайшли ректор та професор-викладач, запала тиша. Утім всі погляди були прикутими не до них, а до хлопця. Він, склавши руки в кишені шкіряної куртки, повільно оглянув аудиторію та, зупинивши свій погляд на Мірі, посміхнувся куточками вуст. Мирослава вигнула брови та, склавши руки на грудях, відхилилася на спинку лавки й, торкнувшись до кулона з камінчиком чорного агату, почала оглядати аудиторію. Її напружив погляд новенького та лукава посмішка на його вустах.

— Пані та панове, дозвольте представити вам Дем’яна Арборе-Раллі. Він студент по обміну з Румунії.

Доки ректор говорив свою промову, Дем’ян, закотивши очі, кілька разів важко зітхнув та опустив голову. В аудиторії почувся дівочий шепіт. Христя, не хмикнувши, прошепотіла:

— Красень, але як на мене, нічого особливого. Утім дівчата вже… слини пустили.

Міра знову поглянула на нового однокурсника. Він, ніби відчувши її погляд, покосився з-під лоба. Від цього крижаного погляду сіро-блакитних очей вона стрепенулася. По тілу пробігся табун мурах. Відчувши магічну енергію, яка неочікувано промайнула, поклала руки на груди та глибоко вдихнула. Христя також сконфузилася й, насупившись, опустила голову.

Побажавши студентам гарного та натхненного дня, ректор вийшов з аудиторії.

— Дем’яне, прошу присісти, — сказав професор Любомир Георгійович.

Дем’ян, поправивши наплічник, піднявся на три східці. Зупинившись, поглянув на студента й прижмурився. Хлопець мовчки посунувся, і новенький присів перед Мірою та Христею. Професор розпочав читати лекцію, а Мирослава ніяк не могла сконцентруватися.

— Міро, що з тобою? — тихо запитала Христя.

Міра захитала головою й поглянула на подругу. Не встигла нічого відповісти, адже почувши чоловічий голос, повернула голову.

— Я вибачаюсь, у вас випадково не буде запасної ручки? — пильно дивлячись на Міру, запитав Дем’ян.

Вона закусила нижню губу й кивнула. Дем’ян, розглядаючи її обличчя, широко всміхнувся. Мирослава дістала із сумки кулькову ручку, і хлопець торкнувся її пальців. Відчувши холод та поколювання на кінчиках пальців, Міра широко відкрила очі. Його довгі вії здригнулися, і він, забравши ручку, відвернувся.

— Будь ласка, — пробурмотіла Міра.

Христя, спостерігаючи за ними, запустила руку в свою густу шевелюру та схилила голову набік.

— Що таке? — знизала плечима Міра.

— Нічого, люба. Не відволікайся від лекції, — підморгнула.

Перший раз, ледве висидівши чотири пари, Мирослава відчувала себе, як вичавлений лимон. А ще попереду тренування з фехтування. Схиливши голову на плече подруги, похмуро поглянула на дівчат, які метушилися біля новенького. Побачивши, як Тарас штовхнув його у плече, піднялася з місця. Дем’ян, оглянувшись, поглянув вслід Корнілову та, розвернувшись, вийшов з аудиторії.

— Ходімо! — ставши поряд із подругою, сказала Христина. — Попереду ще тренування. Потрібно переодягнутися.

— Угу, — кивнула Міра й, затримавшись у аудиторії, зібрала рюкзак й останньою вийшла.

Зіштовхнувшись у коридорі з Дем’яном, Міра вибачилася й відступила на крок. Хлопець, діставши з кишені кулькову ручку, легко всміхнувся, і його погляд сковзнув по її шиї та на кілька секунд затримався на кулоні.

— Дякую за допомогу, — промовив і поглянув у дівочі карі очі.

— Будь ласка. У тебе дуже гарна українська мова, — забравши ручку, сказала.

— Так, — кивнув. — Я багато мов знаю, утім зовсім не знаю Києва. Можливо, ти проведеш мені екскурсію?

Дівчина мимохіть закусила нижню губу, й цей момент не пройшов повз проникливого погляду хлопця. Дем’ян широко всміхнувся. Міра, не відводячи від нього очей, розгледіла ледве помітну ямочку на щоці. Загадковий, вродливий юнак, високий на зріст, широкі плечі, пухкі вуста, виразні вилиці, сіро-блакитні очі й темне волосся. Бажання пізнати його ближче підштовхувало її до дій та нашіптувало, що вона пошкодує, якщо не піддасться імпульсу. У душі вирувала буря, адже разом із цим внутрішнє відчуття підказувало, що варто триматися подалі від нього. Відчувши пульсацію каменю на шиї, захитала головою й відвела погляд. Пригадавши слова бабусі: «Якщо хочеш навчитися розрізняти знаки Всесвіту, необхідно слухати свою інтуїцію. Вона породжує інстинкт і чуття», серйозно сказала:

— Вибач, я не екскурсовод.

Відчувши, як крізь неї пройшла негативна енергія, Міра раптово почала кашляти й, схилившись боком об стіну, намагалася вдихнути. Серце стиснулося від болю, і дівчина, опустивши голову, на кілька секунд заплющила очі й торкнулася до каменю.

— Що з тобою? — легко торкнувшись до дівочого плеча, запитав Дем’ян.

— Мабуть, твоя присутність так діє на мене? — піднявши голову, намагалася віджартуватися. Утім, побачивши серйозний вираз обличчя Дем’яна, перевела подих й, засоромившись, повільно обійшла його й попрямувала до роздягальні.

Він скривився, адже також відчув негативну енергію й оглянувся.

— Не лише я прийшов за тобою, — процідив крізь зуби й, помітивши тінь на стіні, нахмурився.