Читати книгу - "Суворість"

class="stanza">

Благословенні ви, мовчанки,

Що стиглі розцвітете нам;

Так по безсонних ночах ранки

Вогні засвітять долинам.

(1931)

Війна

1

Розвивайтесь, луки,

Ви, гори і долини,

Благословляють вас руки

Господа України!

В огні і терпінню —

Села, міста і ниви;

І не буде спасіння

Тому, хто зрадливий!

Бог спалить, розмече —

За несповнене слово,

О ти, гострий мече,

Веди нас наново!

2

Ми такі упиті

Тим, що Вона є знов, —

Що нам наші забиті

І наша кров?

Ми такі всі повні щастя

У сей великий час, —

Сподобись, земле, Причастя,

Сподобись, земле, — нас!

3

Чорний орел Мазепи

Покидає сонні Яси —

Покиньте барви, крепи,

Золото і всі прикраси!

Станьте кожен спокоєн

У лави, що в сяйві мітів:

Се — Українець-Воїн

Ворота помітив.

І в краю, де все клекоче,

Він побіди сіє,

Б’ючи межи очі

Тебе, Росіє!

4

Козак підхмелений, але — спокійний,

(Що йому, що кулі б’ють:

Наше життя, то ж — війни!)

Козак підхмелений, але — спокійний,

Палець на цинкель поклав,

Озирається, — чи хто не ошукав?

В його мізку часи минулі

Се — наче в огнищах путь,

А тепер се — його кулі,

Кулі так чітко б’ють.

На слова лукавства повні,

На темний, гадючий звив —

Їх клекіт промовний

І посування полків!

5

Орел золотий Побіди

Пролітає над моїм краєм, —

Що ж виплачете сильні діти?

Над голодом, неврожаєм?

Орел золотий Побіди

Приносить нам меч предобрий, —

Що ж ви станули, сильні діти,

Ви ж є хоробрі?

Орел золотий Побіди

Чуєте, клекоче:

Непереможні будьте, діти,

Сам Бог так хоче!

(1930)

Сімнадцятий

1

...Блискуча вість!

Це — Слава, празниковий гість,

Під торох мужній барабану

Веде, веде колись приспану

Юрбу розгойданих облич!

Це річ заліза — вища річ,

Це в блиску й сколиху багнетів,

В киванню мудрих кулеметів,

В перекликанню прапорів —

Непереможності порив.

2

Я вірю в великий Наказ,

Що трубить вічно в поход,

Мене, тебе, нас

Закликає до важких когорт.

Ім’я минулого — ми,

Ім’я будуччини — чин:

Хто став, — є слугою тьми,

Хто в поході, — звитяжець він:

Він підлетів, як орел,

Він злив усе,

Що з глибоких джерел

Повінь несе.

3

Випала нині пороша

На кривавий слід!

Ех, земля наша — хороша

Та й відважний — рід!

Ген-ген поскакали коні,

Шабельки бряжчать, —

У цім краю — сонні,

Не давайте спать!

Пішла, пішла піхота:

Наказ! Наш наказ!

Гей, кому охота,

Приставай до нас!

4

Розстріляного закопати,

Над ним ридатиме ще мати

І приговорить панотець!

Три сальви в мутне небо з криці:

Засни, дитино! Спи, аж ниці

Уславлять твій кінець!

Вона живе, та Україна,

Вона — над ним, Вона єдина

І в Ній корона Душ!

А ви, що стали тут довкола, —

Шапки здійняти, нижче чола, —

Спи, брате...

Кроком — руш!

5

Що ж, що нависли

Тучі на сонні ниви, —

По Божій мислі

Став дім Божий

Благочестивий!

Що ж: що не з нами

Очі ласкаві, —

Ми — грізні, ми — брами

Слави!

6

— Вперед, Україно! В Тебе — тяжкі стопи,

Пожари хат димляться з-під них:

Ні Росії, ні Європі

Не зрозуміти синів Твоїх!

Це не ті — балакучі орди,

І не ті — жадібні й пісні, —

Мовчазливі, горді,

У поломінному сні!

Їхніх рядів не зочити,

Їх крок — один.

Україна:

— Хто ж знав, що ви такі сміливі діти?

Українці:

— Хто знав Тебе, найпрекрасніша з країн?

(перед 1925)

Зайди

Прийшли чужинці у село масними,

Прийшли, накрали й станули непишні, —

Щось дивного, незгідливого з ними

Було в цих білих хатах, цвіті вишні,

У цих тополях, що — немов сторожа,

У дивних жартах, що для них — подзвінням:

І молодиця, що всміхалась гожо,

Здавалось їм, закидала б камінням.

Вітали їх уклоном, часом низьким,

Селяни простодушні, балакучі,

А у провулочках — набитії обрізки,

І погляд темний, ненависті туча.

То не «ізба». Весела, чиста хата,

Здавалося, причаїлась і ждала.

І ждали теж вони... куль?.. гасла?.. чи кинджала?..

...І сонце їм світило, мов крізь ґрати...

(1931)

Відступ

1

Порохом Україна взялася,

Чорна коло гармати стоїть,

(Не говоріте теорій, бо теорія продалася.

Не говоріте нічого: слова — то вороги!)

І коло Неї люди в подертій одежі.

Коло Неї — босі полки,

Що боронять останні межі,

Що моляться тільки їй!

Та молитва їх проста, без афектації,

Молитва полків:

— Правдо, ти — зброя Нації,

Ми — гнів!

— І от відступають у розривах,

Усе рідших розривах гранат,

І