Читати книгу - "Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта"

 

Бахтієор скуйовдив собі волосся:

- Дякую, що хоч попередив! Але ж це безглуздо! Чому не можна розповідати... Хіба не буде краще, якщо Анна дізнається правду?

- Все складно. Батько переконаний, що якщо я запропоную Анні вийти за мене, ну і докладу деяких зусиль, то вона рано чи пізно погодиться - чи то від кохання до мене, чи то з корисливих мотивів... і продовжуватиме ненавидіти драконів та всю нашу країну. А це, звісно, ​​не гоже ні дружині імператора, ні дружині Головнокомандувача. Та й для шлюбу, знаєш, теж не дуже корисно. Він хоче, щоб Анна спочатку прийняла і полюбила наш народ і країну, тоді він дасть свою згоду...

- І як же Багратіон збирається перевірити її любов до драконів?

- Не знаю, у нього свої методи. Мене більше хвилює згода Анни на шлюб, я ось, на відміну від батька, у цьому не так уже й впевнений. Слухай, Бах, - Арденс нарешті пожвавішав і нахилився до друга, - Що ти знаєш про Істинних?

 

- Що!? Істинні? Обрані!? Ні... Тільки не кажи, що ти поставив на кін усе своє майбутнє, спираючись лише на давню, ніким не підтверджену легенду!? Тобі мало, що щороку нещасні дівчата безглуздо гинуть, повіривши у старі казки? Хочеш, щоб Анна стала однією з них!?

- От, до речі, тому Анна не повинна дізнатися про Істинних, бо мало що...

- Щось ти не дуже і сам у цю байку віриш... - примружився Бахтієор.

- Вірю. Але ж це не означає, що ми знаємо її повну версію. Або, ймовірніше, навпаки - ми знаємо надто прикрашений варіант. Це ж легенда, не варто сприймати її буквально. Мені особисто завжди здавалося, що те місце, де кохана Драка кинулася зі скелі і злетіла, перетворившись на драконицю, надто фантастичне навіть для казки. Слухай, не дарма ж у законах престолонаслідування Загір'я як можлива дружина значиться не тільки переможниця Відбору, а й Істинна пара...

- Тільки от це єдина офіційна письмова згадка... Це просто фікція, яку не прибрали лише через повагу до традицій. Послухай, ти кохаєш Анну, тому тобі здається, що вона і є Обраною. І знаєш, я теж був цілком упевнений, що Луїза моя Істинна. Але це було не так, інакше вона не померла б від моєї дитини, правда ж? Після цього я вважаю, що це все вигадки. Аларай у нас займається внутрішньою безпекою і тримає під контролем всі ті нещасні випадки з нещасними дівчатами. Він, напевно, щось би нарив за весь цей час і повідомив нам.

 

- Або не повідомив, - сказав Арденс задумливо.

 

- Це найбільша дурість у твоєму житті, - тихо сказав Бахтієор, швидше резюмуючи, ніж намагаючись відмовити друга. Він, як і батько Арденса, знав, наскільки той може бути впертим, навіть коли не закоханий. А тепер його переконати взагалі неможливо.

 

- Слухай, - Арденс раптом різко схопився, ніби тихе зауваження друга вдарило його, мов батогом. - Думаєш, я не розумію, що дію не розумно, не раціонально, безглуздо - загалом, зовсім не так, як належить чинити мені за посадою!? Але, лисий дідько... Вчора я вийшов від Анни з упевненістю, що між нами все скінчено. А потім була найгірша ніч у моєму житті... І в результаті я програв сам собі! Так, я розумію, що у нас з Анною  з самого початку все йшло якось косо-криво. Я багато в чому напартачив. І її ненависть... Хіба може Обрана так уперто нас ненавидіти? Не може, адже вона ж сама суть дракон!? Але, Клятий Драк!..

- Драк Всемогутній... - тихо виправив Бахтієор.

- Проклятий дідько!..

- Лисий дідько...

- Якого Урха ти перебиваєш мене? Так ось, як, заради Великого Ода, вона черпає мою силу?

- Що робить!? - приголомшено спитав Бах. - У якому сенсі черпає твою силу?

- У прямому! І як вона змогла покликати мене у "Білому єдинорозі"? І я казав, що вона відразу ж вгадала моє справжнє ім'я? І світіння нашої крові...

- Яке ще світіння?

- Біля Ріци...  І Дракоморт її визнав...

- А ось те, що її визнав кинджал-вбивця драконів, свідчить не на користь істинності,  не думаєш?

 

- Можливо, але мені начхати. Вона сказала, що кохає мене. Потім, звичайно, додала щось про свою незалежність, про можливість повернутися в Арату - в ту країну, яка відкинула її через нашу... мою помилку... - Арденс втомлено опустився в крісло і втупився на склянку з водою, зловивши себе на думці, що зараз навіть звичайні багряні відблиски від заходу сонця здавалися якимось страшним кривавим знаменням. - Бах, вона ж поставила хрест на своєму майбутньому, тільки щоб виключити навіть найменшу можливість потрапити до мене на Відбір і опинитись в Загір'ї... Зараз же я силоміць утримую її тут... У неї є привід сердитися на мене, хіба ні? Але навіть одна думка, що вона буде за Урховими Драконовими горами, вбиває мене. Ні, не в поетичному сенсі... Мені справді стає погано. І так, я розумію, що це безглуздо, але зараз легенда про Істинну пару аж ніяк не здається вигадкою. Якщо навіть Клятий Драк...

 

- Драк Всемогутній...

 

- Якщо навіть Клятий Драк ледь не помер, коли його з коханою розділили ці самі гори, то я вже точно збожеволію.

 

Бахтієор вражено мовчав. Вони з Арденсом були нерозлучні з дитинства, але це вперше той так відверто, без іронії говорив про свої почуття, визнаючи їхню владу над собою, свою слабкість і вразливість.

 

Коли сам Бахтієор зустрів Луїзу, то теж почав вірити в цю безглузду легенду про Обрану... Потім вирішив, що це повна нісенітниця. А ось тепер знову, дивлячись на свого друга, йому почало здаватися, що ця історія цілком могла ґрунтуватися на реальних подіях.

 

Бахтієор струснув головою, вертаючись до розмови:

- Ти закоханий дурень - це ясно, сам був таким. Ти краще скажи, як тепер Відбір? Як дівчата? Та й Аларай?

- Та як? Тут все просто: Аларай у захваті, адже тепер у нього з'явився шанс одружитися швидше за мене, дати спадкоємця і стати імператором.

- Але ж ти вибирав наречених під себе, раптом вони йому припадуть не до смаку?