Читати книгу - "Князівство Трояндового Хреста, Марчін Швьонтковський"

і вона зазвичай лише гортала їх, за що згодом збирала догани від своїх наставників.

Найгірше, однак, було читання Біблії. Спочатку, неймовірно вражена тим, що їй, як жінці, не тільки було дозволено читати Святе Письмо, але ще й робити висновки і тлумачити його, вона вбирала книгу палаючими очима, зчитуючи кожне слово Спасителя і його апостолів. Але незабаром вона виявила, що слова виявилися менш цікавими, ніж вона могла очікувати. Її попередній життєвий досвід не міг бути проілюстрований витягами із Заповітів, а процес екзегези набрид їй, бо стосувався етики, а її тягнуло до практики. Нікому, крім Бланшфлер, вона не зізнавалася в цьому, усвідомлюючи ризик. Лекції з богослов'я, з іншого боку, виявилися цікавішими, оскільки дозволили їй зрозуміти, через що насправді ведеться війна, що вже багато років ятрить її країну, але як тільки вона приблизно розгадала загадку, вона знову втратила інтерес до цього предмету. Для неї наука була засобом вирішення проблем і відповіддю на реальні життєві питання, а не мистецтвом генерування нових, відсторонених питань, що іноді неймовірно дратувало голландців, особливо юристів, у яких вона також брала уроки з вільних мистецтв.

Занудьгувавши, Катаріна встала і пішла до майстерні. Це була простора кімната, світла завдяки двом вікнам, з кількома столами, вкритими листовим металом. Вздовж стін стояли ряди книжкових шаф і секретерів з шухлядами, в яких вона зберігала свої позичені рукописи і колекцію реактивів.

Вона підняла зі стільниці уламок необробленого аметисту і з нудьги застосувала ефект левітації до товкачика від ступки, що лежав поруч. Предмет піднявся в повітря і нерухомо завис. Дівчина не захотіла зосереджуватися на утриманні рівноваги, тому товкачик почав повільно падати до стільниці, а коли вона відвернулася, важке знаряддя впало на металеву пластину, спричинивши немилосердний брязкіт, який у тиші порожніх покоїв приніс їй насолоду. Банальність. Реагент, арамейське слово, хвилина зосередженості - і все. Ось вам і велика таємниця, глузливо подумала Катаріна. Вона відчувала себе безглуздо від того, що ще півроку тому мала справу з чимось надприродним і не могла збагнути природу цих явищ. Їй пригадалася її перша розмова з "л'Імперер".

Звичайно ж, це сталося не одразу, і навіть не в перші дні перебування Катаріни в університеті. Адже після купання ректор сам провів її по корпусах і призначив кімнати, а ще вона була присутня на страшенно нудному – вона тоді ще не знала голландської мови – обіді з лейденськими міськими радниками і купцями. Пізніше старенький професор Фалькобургус, який завідував кафедрою медицини, ретельно оглянув її: виміряв пульс, дослідив сечу і кров, перевірив астрологічну карту – словом, провів усі необхідні аналізи. Виявилося, що вона абсолютно здорова. Нічого іншого вона, до речі, і не очікувала. Потім разом з Бланшфлер і кількома німецькомовними вченими вона оглянула маленьке містечко. Лише тоді голландці, мабуть, визнавши, що їхня гостинність була проявлена належним чином, призначили їй зустріч з професором нової кафедри етеромантії, Константейном ван Оппейком, відомим як l'Empereur (Імператор).

Коли дівчина увійшла до його кабінету, то побачила зануреного в папери чоловіка, який сидів за столом. Він був середнього віку, досить огрядний – оксамитовий чорний дублет, який так любили академіки, обтягував йому живіт. З-під високого чола дивилися мудрі, спокійні очі, а на вустах блукала привітна усмішка. Він одразу справив на Катаріну поважливе враження, яке з часом тільки поглибилося.

– Доброго ранку! – весело привітався він. Професор підвівся з-за великої дубової стільниці і низько вклонився. – Костянтин Імператор, до послуг ноубел мейшє[3].

– Катаріна фон Бессерер. – Вона присіла у вдячному кніксені. – Пан професор хотів мене бачити?

– Так, звісно! Після стількох місяців очікування! Прошу, прошу, сідайте!

Він показав на стілець біля стіни.

Коли всі вже сіли, він запропонував дівчині води – Катаріна вже зауважила, що голландці рідко п'ють вино до настання темряви – і коли вона відмовилася, він подивився на неї довгими, безтурботними блакитними очима. Елегантна борода, підстрижена за панівною серед учених модою, час від часу обмітала краї плаского мереживного коміра - криза його каптана.

– Перш за все, я хотів би сердечно привітати вас у нашому університеті. Для нас велика честь, що ви обрали саме наш заклад... Вибачте, – сказав він, побачивши реакцію Катаріни, – я не знайомий з німецькими звичаями. Що вас так розвеселило?

– Вибір. Ви сказали: "вибрала".

– Хіба це не було саме так?

– Певною мірою, так. Але це довга історія, якою я не хочу зараз втомлювати пана професора. Досить сказати, що подорож до Лейдена виявилася не тільки довгою, але й частково проти моєї волі, яка, як я вже зрозуміла, навряд чи когось хвилює.

Настрій був бойовий. Усвідомлюючи, що їй доведеться провести тут деякий час, Катаріна вирішила не повторювати помилку, зроблену зі Шенком, і відразу дати зрозуміти орді чоловіків, які бажали нею командувати, що вона командувати собою не дозволить.

– Але – l’Empereur виглядав абсолютно спантеличеним – це не входило в наші наміри. Ви мали отримати ввічливе запрошення і поїхати до Лейдена лише за згодою самої себе і своєї родини....

– Ну, саме це трохи і не вийшло, – досить грубо відрізала вона. – Я так розумію, у вас є для мене якісь пояснення? Пропозиції?

– Гм, гм, тааак...

Професор подивився на свої руки, все ще дуже збентежений. Це змусило її відчути себе нерозумною, адже він, здавалося, мав цілком щирі наміри.

– Вибачте, пане професоре, за мою невихованість, – опанувала дівчина себе. – Я подолала дуже велику відстань і пережила кілька досить неприємних пригод. Я також не знайома зі світськими церемоніями, я виросла в селі. Я не хотіла образити ні пана професора, ні університет, просто... в мене багато запитань.

l’Empereur помітно розслабився. Він, мабуть, боявся, що розмова піде в тоні, до якого він не звик і до якого явно не був готовий.

– Тоді задавайте їх, – сказав він, розводячи руками в жесті відкритості. – У нас немає секретів!

– Бакалавр Ейве мав їх багато...

– Бакалавр знав стільки, скільки йому потрібно було знати. Покійний магістр Ельзевір та їхній начальник, мій попередник, також покійний, професор де Буре, були прихильниками того, щоб деякі відкриття тримати в таємниці. Я не збираюся нічого приховувати від вас, бо не маю в цьому жодного інтересу.

– Тоді що я тут роблю? – прямо запитала Катаріна.

Професор помітно здивувався.