Читати книгу - "Шуанська балада, Вальдемар Лісяк"

залишаються щілини, що дозволяють проникнути всередину вітальні власними очима. Це мав зробити він сам і особистий секретар консула Бур’єнн, який уже чекав на Раппа в його кабінеті.

Розмова є довгою і бурхливою і закінчується фіаско. Домовленості досягнуто не було. Розлючений морбіанець йде, залишаючи корсиканця в не кращому настрої. Він має пройти той самий шлях до виходу, крізь низку ненависних поглядів і пальців, стиснутих на прикладах. За ним заборонено йти і слідкувати за ним! – таким є рішучий наказ Консула. Наказу слухаються, тим більше, що ефекту від зустрічі ще не знають.

Міністр поліції, горезвісний Жозеф Фуше, який має звичку слухати лише самого себе і робить свою поліцію незалежною державою в державі, не послухає.

Опинившись у своєму кабінеті, Бонапарт запитує Раппа:

- Чому ти залишив двері відчиненими?!

- Невже я повинен був залишити вас наодинці з цим бидлом...? Я відкрив би ці двері стільки разів, скільки б ви їх зачиняли, мій пане!

- Ніякого ризику не було!

- Вам так тільки видається, пане! – відповідає Рапп. І він не помиляється. Повернувшись до своєї паризької штаб-квартири ("Хотель де Нантс"), Гедеон дивиться на свої долоні, схожі на буханці хліба, і в присутності керівника англійської розвідувальної мережі на берегах Сени, Гайда де Невіля, кричить:

- Мені хотілося задушити карла оцими двома руками!!!

А в цей час Бонапарт, уже спокійний, коротко каже друзям:

- Так чи інакше, залишається одне. Треба з ним покінчити!

Вони обидва хочуть це зробити, але в обох випадках цього буде дуже важко досягти, оскільки обох — вони на полюванні — їх на кожному кроці, вдень і вночі, охоронятимуть їхні люди. Ніколи в житті Наполеон не мав більш лютого і відчайдушного ворога. Ні до, ні після. Цей кривавий поєдинок (під час якого впадуть десятки тіл) між "сліпим воїном" Гедеоном і "корсиканським карлом" Бонапартом триватиме ще чотири роки, і ці чотири роки назавжди залишаться в історії та легендах Франції.

"Сліпий воїн". Ця метафора найточніше характеризує політичну та змовницьку діяльність Кадудаля, вона не була придумана для цієї балади – це просто точний переклад його імені. Слово "кадудаль" є кельтською ідіомою, що означає "сліпий воїн". Народитися з таким прізвищем — і пророцтво, і вирок. Ніби на зло, ім'я суперника теж можна було перекласти, але набагато ефектніше. Наполеон народився на Корсиці, мав італійське прізвище, оскільки його родина походила з італійської знаті Буонапарте. "Buona parte" італійською мовою означає "добра частина", "добра справа", "справедлива справа"...

Ким був Жорж Кадудаль? Останній, після Картуша та Мандрена, великий ватажок банди головорізів, який скористався анархією, спричиненою громадянською війною у Вандеї, щоб запанувати у західній Франції? Терорист, жорстокий убивця, який використовує політику для підживлення своїх авантюрних амбіцій? Таким представляла його наполеонівська пропаганда, починаючи з його біографії, опублікованої в 1803 році, ще за життя Кадудаля. Чи точніше, героєм справи Бурбонів, тобто антинаполеонівської, мученик, роялістський святий? Ось уже понад півтора століття історики, які ненавидять Бонапарта, малюють його таким чином. У таких творах, як роботи Мюре, Гедеон є ангелом, стародавнім героєм, повним ідеалом. Подібних робіт ще багато — вони є п’єдесталом для кумира, яким роблять з Кадудаля.

Читаючи всі ці твори, звертаючись до мемуарів і джерел з епохи, відчуваєш якийсь хаос. Цей плавильний котел суперечливих думок і інтерпретацій (а часто й суперечливих "фактів") є своєрідними історіографічними джунглями, в яких не може допомогти навіть мачете логіки. Крім того, чи треба все пояснювати логікою і чи все може бути в історії пояснено раціонально? А особливо, в людині? Хіба найцікавіші історичні постаті та їхні досягнення не є ірраціональними? Бо, може, й правда, що він був одразу всім, про що я згадував вище? І що, як у більшості людей, жоден елемент, ані добро, ані зло, не важив у ньому? Тож він міг бути і авантюристом, і святим. Питання: Чи можна бути святим, не будучи авантюристом?

В Бретані після нього залишилася легенда. У його рідному Морбіані (департамент на південному заході Бретані), у цьому королівстві руху шуанів та мегалітичних реліктів, де й досі говорять кельтською мовою – дещо більше. Там є амвони, з яких про нього згадують, і хати, в яких, мов ікони, висять його портрети. Все це вигасає в процесі природного забування подій і облич, але якщо воно не було забуте стільки років, це щось таки означає. Особливо коли слухаєш історії біля каміну, я якому горять дрова. Ці оповіді, що передаються шепотом з вуст літніх людей, звучать як середньовічні chansons de geste[1], похідні від бретонського сюжету з відтінком романтичного кельтизму - епоси кохання та лицарства, поширені по всьому світу армориканськими рибалтами[2]. І як усі вони, навіть найвідоміші — про Роланда, про Трістана й Ізольду, про короля Артура й лицарів Круглого столу, про Ґрааль — наповнені фантастичним світом міфів і символів, вони розходяться з правдою, ідеалізують героя, роблять з Кадудаля останнього дю Геклена[3] Бретані, забуваючи, що і той ватажок французьких лицарів не був без вади й докору.

І тому ця історія, коли її піддадуть верифікаційній обробці, уже не буде "chanson de geste". Проте в ситуації, коли правда про "сліпого воїна" Гедеона та його поєдинок із "корсиканським карлом" Бонапартом не може бути розкрита у всіх аспектах, — немає жодних причин прагнути до наукового твору в строгому сенсі. Буде набагато краще, якщо автентична атмосфера цієї гри не загубиться в посланні і на мить відкриються живі обличчя катів і жертв. Тому це буде не монографія, а своєрідна літературна балада. Оскар Уайльд сказав, що "правда – це лише питання форми".

Ніщо так не личить тим, хто народжений командувати, як мистецтво війни; воно може привести до влади навіть людей з низьким статусом.

Нікколо Макіавеллі, Правитель

Строфа І

ДВІ ШКОЛИ

Жорж, син фермера Луї Кадудаля, народився в січні 1771 року в селі Керлеано-ан-Бреш поблизу Оре. Південний Морбіан, море не за горами, столиця департаменту (Ванн) менше ніж в двадцяти кілометрах на схід.