Читати книгу - "Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс"

комусь знадобиться. Ми вже ділимося перевіреними даними з численними правозахисними організаціями, полегшуючи їхню роботу, і забезпечуємо зберігання доказів для майбутнього правосуддя.

Чималий внесок роблять самоорганізовані онлайн-спільноти, що згуртувалися довкола нинішніх подій. Вони поєднують досвід авторитетних розслідувачів за відкритими джерелами (аматорів і професіоналів) зі знаннями й запалом тисяч новозалучених в онлайн-розслідування людей, які стежать за цим конфліктом і прагнуть справедливості.

Першим методом розслідування за відкритими джерелами, який я застосував далекого 2011-го, переглядаючи відео з Лівії, було просте геолокування. Нині геолокації, які встановлює згадана спільнота, підсилюють роботу Bellingcat із пошуку й перевірки зображень з України і доповнюють набір даних, що буде доступним для слідства. Колись це робила одна людина — тепер це робить тисяча людей, а роль Bellingcat — забезпечити архів для правосуддя.

Попереду багато роботи, але я ще не бачив, щоб стільки людей і організацій були готові її виконувати. Мені дуже прикро, що такого завзяття не знайшлося для народу Сирії, проти якого було скоєно безліч злочинів. Однак уроки засвоєно, спільноти сформовано — і це на користь нашій роботі задля справедливості в Україні.

А уроки, які ми вивчаємо нині, будуть застосовані в конфліктах майбутнього, сприяючи прозорості й відповідальності, а потім знову й знову з’являтимуться нові уроки, ширитимуться й множитимуться. Можливо, це здається нездійсненною мрією, проте за останні десять років я пройшов шлях від суперечок на інтернет-форумах із тролями, які заперечували воєнні злочини, до прямого надання доказів системі правосуддя.

У заключному розділі й післямові цієї книжки я окреслюю завдання Bellingcat на майбутнє — і чимало з них утілюється зараз, коли ми домагаємося відповідальності за дії Росії в Україні. У боротьби за справедливість і правосуддя немає кінця, однак досягнення й перемоги — є. Затятість людей, яких я спостерігаю в цій боротьбі, надихає. І що більше людей об’єднаються заради правосуддя — супроти сміховинного заперечництва та владної байдужості, — то сильнішими будемо ми всі як спільнота. Неможливе стає можливим, «відповідальність» стає більш ніж просто словом.

 

Еліот Гіґґінз, квітень 2022 року

Переклад Анни Процук

Вступ

 

 

Міністри поспішали до підземної конференц-зали COBRA 1 в центрі Лондона на кризову нараду. На британських теренах застосували хімічну зброю — і були підстави вважати, що це замах на вбивство. Сєрґєй та Юлія Скрипалі лежали в шпиталі на штучній вентиляції, накачані атропіном та заспокійливими препаратами, під посиленою охороною. Британія мусила реагувати. Підозра одразу впала на Кремль: однією із жертв був колишній полковник російської військової розвідки — подвійний агент, який працював на Британію. У березні 2018 року його разом із дочкою знайшли непритомними на лавці в мирному англійському містечку Солсбері. Обоє були на межі смерті. Москва заперечувала свою причетність.

«Наші [закордонні] колеги із серйозними обличчями та пафосом кажуть, що якщо це Росія, то відповідь буде такою, яку Росія запам’ятає назавжди, — заявив міністр закордонних справ РФ Сєрґєй Лавров. — Це несерйозно, це чистої води пропаганда і нагнітання істерики» 2.

Проте кремлівський слід і раніше простежувався в отруєннях заради помсти — приміром у справі Алєксандра Літвінєнка, ще одного колишнього російського розвідника, який перебрався в Британію і різко критикував президента Владіміра Путіна. 1 листопада 2006 року Літвінєнко зустрівся з двома колишніми агентами КДБ у лондонському готелі «Міленіум». Увечері того ж дня він занедужав. Через кілька тижнів Літвінєнко помер від отруєння полонієм-210.

За збігом обставин британська оборонна лабораторія Портон-Даун, яка вивчає такі отрути, розташована за кілька кілометрів від Солсбері. Експерти з хімічної зброї негайно взяли зразки крові шістдесятирічного Сєрґєя Скрипаля та його тридцятитрьохрічної доньки Юлії, щоб дослідити, що саме їм загрожувало. Результат був однозначним: «Новічок А-234», отруйна речовина нервово-паралітичної дії, розроблена в Радянському Союзі у 1970–1980-х, коли Путін був ще офіцером КДБ. Лише один мазок цієї речовини по шкірі здатен призвести до втрати зору, утрудненого дихання, безперестанного блювання, конвульсій і смерті. Аналітики розвідки виявили, що Росія перехоплювала всю комунікацію між Скрипалем і його дочкою, перш ніж та вилетіла з Москви до батька у двотижневу відпустку. Стежачи за Юлією, російські оперативники розкрили місцеперебування її батька 3.

«Або це був прямий акт агресії Російської держави проти нашої країни, — заявила прем’єр-міністерка Тереза Мей у Палаті громад, — або російський уряд втратив контроль над цією нервово-паралітичною речовиною, яка може завдати катастрофічної шкоди, і допустив, щоб вона потрапила в руки інших людей». Москва мала пояснити ситуацію впродовж сорока восьми годин. «Якщо ми не отримаємо відповіді, яка заслуговує на довіру, це означатиме, що цей акт є незаконним застосуванням сили з боку Російської держави проти Сполученого Королівства. Тоді я повернуся в цю залу й оголошу повний комплекс заходів, які ми застосуємо у відповідь» 4.

Російські державні ЗМІ поширюють теорії змови, стверджуючи, що Велика Британія утримувала Скрипалів на своїй території проти їхньої волі. Крім того, якщо нервово-паралітична речовина належала до класу військових, чому жертви не померли одразу? Такі заяви мали подвійну дію: сіяли сумнів і виражали погрозу — мовляв, якби це було діло рук Кремля, операція не скінчилася б провалом. Британці вислали двадцятьох трьох російських дипломатів, яких визнали негласними розвідниками. Країни-союзниці солідаризувались і теж оголосили російських «дипломатів» персонами нон-ґрата. США відправили додому шістдесятьох осіб і одночасно запровадили банківські й експортні санкції. Москва помстилася: вислала іноземних дипломатів із російської території 5.

Ми в Bellingcat спостерігали за подіями, чекаючи слушного моменту, щоби вступити. Ми — онлайн-агенція, наші представники розкидані по всьому світу. Ми розслідуємо воєнні злочини та спростовуємо дезінформацію, ґрунтуючи свої висновки на інформації з відкритих джерел: соцмереж, злитих баз даних, безкоштовних супутникових карт. Парадокс у тому, що в добу тотальної дезінформації факти знайти легше, ніж будь-коли. Основна команда з вісімнадцяти осіб постійно працює з десятками добровольців, готує та поширює звіти, які читають сотні тисяч людей, зокрема урядовці, впливові медійники, політики. У нас немає програми дій, однак є кредо: існують докази, існує брехня, і людям усе ще важлива різниця між ними.

Упродовж місяців після замаху, поки Сєрґєй і Юлія Скрипалі одужували, Скотленд-Ярд намагався розплутати справу. На вході до помешкання Сєрґєя, де, можливо, і