Читати книгу - "Світло в тіні, Анатолій Сергійчук"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Жінка дивилася на мене мовчки, але її погляд був сповнений розуміння. Я відчував, що вона знає більше, ніж я про свій власний світ. В її словах була правда, яка починала здаватися мені очевидною: ідеальність не дає справжньої глибини, справжнього сенсу.
— Чи готовий я залишити цей світ? — думав я, знову озираючись навколо. Поля, дерева, річки — все було досконалим, але тепер ця досконалість видавалася мені поверхневою. У реальному житті, попри всі труднощі, я відчував більше: і радощі, і біль, і зміни.
Жінка зробила крок назад, і я зрозумів, що час мого рішення наближається.
— Можливо, щастя — це не втеча від реальності, а її прийняття, — подумав я.
Я ще раз подивився на свій світ, на цей ідеальний витвір своєї уяви, і відчув, як з'являється бажання повернутися туди, де є біль, але є й справжня радість, де кожен день — це боротьба, але й можливість для нового. Я усвідомив, що життя — це не лише гармонія, але й виклики, які ми долаємо.
Жінка знову заговорила:
— Пам'ятай, що ти можеш повернутися сюди, коли захочеш. Але справжній світ чекає на тебе з відкритими обіймами, з усіма його складнощами та радощами.
Я зробив глибокий вдих і вирішив.
— Я повертаюся.
Зробивши свій вибір, я відчув легке хвилювання, але не страх. Я знав, що йду назустріч тому, від чого втік — справжньому життю з усіма його складнощами й неоднозначністю. Навколо мене почав змінюватися простір: дерева розпливалися, небо тьмяніло, а річка, яка ще мить тому дзюрчала поруч, почала зникати з-під ніг.
Світ, який я створив, почав розчинятися, залишаючи мене в пустоті. Здавалося, що я падаю, але замість страху відчув полегшення. Моє тіло наче злилося з тим простором, а свідомість плавно переходила від сну до реальності. Щось м'яко торкнулося моїх пальців, і я раптом відчув тверду поверхню під собою.
Різке пробудження. Я опинився за своїм робочим столом, пальці злегка торкалися клавіатури, а на екрані мерехтів недописаний текст. Світло від лампи приглушено освітлювало кімнату, кидаючи тіні на стіни, і я зрозумів, що пройшло зовсім небагато часу відтоді, як я заснув.
Спершу все здавалось невиразним, але поступово я згадав про свій сон. Всі ті деталі, які здавались такими реальними, почали зникати з моєї пам’яті, але відчуття, що залишилось, було глибшим. Я зрозумів, що цей сон був не просто витвором уяви, а справжнім нагадуванням про те, що справжнє щастя — у житті, яке ми проживаємо, зі всіма його викликами.
Поглянувши на екран, я згадав про ту частину книги, яку писав. Тепер вона виглядала дещо інакше, ніби не зовсім відповідала тому, що я відчував після свого досвіду. Можливо, цей світ і справді має бути місцем спокою, але чи потрібна йому така ідеальна досконалість?
Я задумався, дивлячись на свої нотатки. У них був потенціал, але тепер я хотів додати щось інше — щось справжнє. Можливо, світ гармонії й любові має існувати, але не без випробувань. Бо без них немає справжньої цінності в любові, в спокої. Тільки пройшовши через труднощі, ми дійсно починаємо цінувати гармонію й те що маємо.
Я видихнув і з новим натхненням взявся за роботу. Реальність не завжди легка, але саме в ній я знайду те, що справді важливо — своє місце, свою боротьбу і свою справжню радість.
Я відчув, як натхнення нарешті повертається. Мої пальці швидко пробігали по клавішах, і кожне слово здавалося правильним. Я більше не прагнув створити ідеальний світ. Я хотів показати, що справжня краса криється в недосконалості. Тому я почав переписувати свій твір, додаючи до нього елементи боротьби, надії та втрат — ті речі, які роблять нас сильнішими, які дозволяють нам цінувати щасливі моменти.
Мій світ, створений у книзі, тепер мав не лише любов і гармонію, а й тіні. Герої більше не жили в ілюзії безтурботності — вони зустрічали виклики, робили помилки, але кожна помилка була кроком вперед. І, попри всі труднощі, вони знаходили любов, але ту любов, що була сильною, випробуваною часом і болем.
З кожним новим рядком я відчував, як ця історія стає більш живою, більш справжньою. Нарешті вона відповідала тому, що я відчував: не можна уникнути болю, але в ньому є сила, що веде до справжнього щастя.
Закінчивши останню сторінку, я відкинувся на спинку стільця й відчув дивний спокій. Я більше не прагнув втечі від реальності. Натомість я знайшов спосіб примиритися з нею, прийняти її недосконалість як частину мого шляху.
Я поглянув у вікно. Ніч поступово поступалася місцем світанку, і перші промені сонця ледь пробивалися через обрій. Це був новий день, і з ним нові можливості.
— Я готовий, — прошепотів я самому собі, усміхаючись.
Мій сон залишився у минулому, але його уроки залишилися зі мною назавжди. І тепер, пробуджений не лише фізично, а й внутрішньо, я був готовий зустріти реальний світ таким, яким він є — зі всіма його недосконалостями, викликами і красою.
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світло в тіні, Анатолій Сергійчук», після закриття браузера.