Читати книгу - "Руки для Короля, Очерет"

 - Ха! Ось так! Викусіть, стигійські виродки! Ще не винайшли замок, який не зміг би відкрити Корвус Проноза! Ану, що в нас тут…

У саркофазі, як і належить, лежала мумія. А на її грудях, у скляному футлярі, лежали дві руки, виконані з безлічі металевих деталей (метали були виключно рідкісні й дорогі, у тому числі міфрил) і різнобарвних прозорих трубок, якими щось переливалося.

* * *

Тронний зал Підземного Палацу був прикрашений прапорами та різнокольоровими стрічками. Уздовж стін щільними рядами вишикувалися гноми. Жерці у розписаних священними текстами важких мантіях, гвардійці в прикрашених рунами обладунках, старійшини у парадних шатах… Весь колір Підгірного Королівства зібрався сьогодні тут.

Але на урочистому заході були присутні не тільки вони.

Біля дальньої стіни вишикувався загін авантюристів, що повернувся з рейду в піраміду. Майже всі вони мали свіжі пов'язки і ледь загоєні рани. У ельфів в певний момент скінчилися стріли, а в рукопашній навіть неймовірна спритність не врятувала їх від ворожих клинків - тепер один з них носив шрам через все обличчя, а другий спирався на його плече - нормально стояти не давала наскрізна рана ноги. Два воїни стояли з перев'язаними руками – в одного ліва, в іншого права. Третій поправляв пов'язку на оці.

Мелісса спиралася на палицю. Вона не була поранена, але магічне виснаження все-таки наздогнало її.

Родич гномів, що зібралися в залі, похмуро зиркав з-під шолома підбитим оком.

Цілими й неушкодженими залишилися тільки двоє - старий жрець, що незворушно спирався на свій ціпок, і Корвус, що, переступаючи з ноги на ногу, раз у раз поглядав у куток, де був накритий святковий стіл.

Усі чекали.

І ось ця мить настала. У супроводі двох охоронців Його Величність Король Тубальдус I увійшов у зал і підняв руку, вітаючи присутніх.

Підняв руку.

Десять років тому, під час роботи в шахті (а у Підгірного Народу навіть сам король не гребує працювати в кузні та довбати киркою породу), на короля Тубальдуса напав підземний виповзень. Гвардійці, що наспіли на допомогу, вбили тварюку і врятували правителю життя… але в бою правитель гномів втратив обидві руки. З того часу їсти, пити та виконувати інші повсякденні потреби йому доводилося виключно за допомогою слуг.

І бути б королю калікою до кінця життя, тому що виростити нові руки було не під силу жодному цілителю в світі. Але нещодавно придворний бібліотекар розкопав у своїх архівах згадку про стигійського чарівника, який жив багато сотень років тому, який, використовуючи досягнення алхімії, механіки, магії та інших точних наук, зумів створити небачену досі річ - псевдоживі протези. Чарівник прославився, був нагороджений особисто фараоном, а після смерті разом із ним було поховано пару створених ним механічних рук.

Послати на пошуки своїх гвардійців король не міг - навіть якби вони змогли пройти через згубні землі та прорубатися через орди нежиті, то не змогли б обійти всі пастки і розкрити саркофаг із потрібним предметом. Довелося розтрусити скарбницю і кинути клич серед найманців. І охочі знайшлися.

Опустивши підняту в вітальному жесті руку, Тубальдус вмостився на трон.

 - Мої вірні піддані! - голос короля був гучним і басовитим, як стукіт коліс наповненої рудою вагонетки. – Сьогодні великий день! Десять років тому я дістав страшну рану і з того часу майже втратив надію! Сьогодні я знову знайшов те, без чого не мислить життя жоден майстер, особливо гном, та й взагалі жоден чоловік! Зараз...

Підвівшись на троні, він відтягнув край широких штанів і під уважними поглядами присутніх почав з захватом ... чухати сраку.

 - Десять років не міг цього зробити, - винуватим тоном промовив Тубальдус. – А слуг якось незручно було просити.

Витягнувши руку зі штанів, він сів назад.

 - Втім, достатньо слів! Вітаємо героїв, що допомогли мені повернути найдорожче! Підійдіть сюди, друзі! Дайте мені потиснути ваші мужні руки!

Кінець