Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

Та ще більш зловісною атмосфера стала тоді, коли Анна штовхнула великі двері із чорного дерева, й вони увійшли у велику залу із п’ятикутними довгими вікнами.

Посередині виднівся високий трон, в цілому дуже схожий на трон Аїда в його тюремному вимірі. По боках зала здавалась просто безкінечною, що іще раз наштовхувало на думку, що це місце надто копіює тронну залу Аїда…

Та часу роздивлятися інтер’єр не було. Із трону тут же долинув зловісний смішок:

― Так-так-так, хто це тут прийшов.

Джуліан метнув погляд спершу на Анну, а тоді на сам трон. На ньому, обпершись однією рукою на підлокітник, а іншою постукуючи пальцем по своєму коліні, сидів Білолиций душогуб.

На обличчі Хантера тут же виникла саркастична гримаса. Він оглядівся по сторонах із деяким презирством. Та в ту ж мить хлопець почув, як Анна опустилась на коліна. Аби впевнитись у цьому, він різко перевів погляд на дівчину.

― Ти що робиш?! ― шокувався він.

― Сідай… ― прошепотіла вона, навіть не повертаючись до нього, тримаючи голову схиленою до землі, а руки зігнутими перед собою в знак поваги.

Джуліан не міг повірити своїм очам. Вона серйозно ось так-от кланяється цьому мерзотнику?!

Та тоді второпав, що не зробити того ж самого, що і вона, теж не може. Тим більше Анна наполягала на довірі…

Хантер навіть не засік, як уже стояв колінами на підлозі, повністю повторяючи позу Анни.

― Отό-то, навіть Джуліан Розенбаум удостоїв мене такою честю, ― на обличчі Білолицього блиснула посмішка.

Хантер підвів голову, не встаючи з колін і саркастично вишкірився:

― Ну, все ж, хтозна, хто у тебе там в темряві ховається і в якій кількості, ― хлопець показово обернувся в обидві сторони, з яких трон огортала суцільна тьма, цілком, як у тронній залі Аїда. ― Хоча… вони мене все одно не вб’ють. Я ж типу як тепер безсмертний.

Відкрите глузування в голосі Джуліана, схоже, таки зачепило Зевса. Та він виду не подавав, лиш дещо понизив голос і з такою ж посмішкою на обличчі видав:

― Теоретично так, безсмертний. Однак, лиш до тих пір, поки твоє тіло достатньо ціле, аби забезпечити регенерацію пошкоджень. Інакшими словами, доти, доки усі частини твого тіла належать тобі.

Джуліан зареготав чисто показово, а тоді замахав вказівним пальцем.

― Розумно-розумно… ― проговорив він таким же непохитним голосом із вираженим сарказмом.

«От же ж гад паршивий», ― прозвучало у той час в голові Хантера.

Зевс заметушився на троні, міняючи позу. А тоді сказав:

― Аннабель, Джуліане, ви довели мені свою вірність, діставши зі світу живих осколок, що містить мою силу. Ви зробили для мене дуже багато і, аби в майбутньому ви зробили ще більше, я готовий дати вам хорошу мотивацію. Дістати осколок моєї душі із клану Сили було непросто і ви майже справились. Хоч його сила і недостатня для того, аби звершити мою істинну ціль, я готовий показати вам, на що можу бути здатен… ― на обличчі Білолицього майнула легка усмішка. Очі його блиснули яскравим відблиском, а тоді він звернувся у темряву, схоже, до своїх слуг: ― Дозвольте їй увійти.

Анна й Джуліан одночасно повернули голови вправо, куди поглядом показав Білолиций. У темряві щось блиснуло ― схоже, то відкрився портал тьми, ― стандартна фішка для пересування посланців.

А в наступну мить із темряви вийшла та, кого побачити не очікували ні Анна, ні Джуліан.

Вочевидь, через пригнічені емоції Анна не зреагувала, як слід, та от Джуліан… його обличчя змінилось миттєво і просто до невпізнання. На ньому вмить відбились усі переживання, які хлопець зазвичай приховував за маскою сарказму й іронії…

Та, хто показалася із тьми, була тією, від погляду на котру Хантер уже не міг бути таким, як зазвичай.

Його тіло несвідомо напружилось і, скочивши із колін, хлопець кинувся вперед…

***

Після того, як по місту Величі пронісся магічно поширений голос Білолицього душогуба, усі присутні відчули неабияку хвилю страху. По-перше, більшість жителів міста були надто добре знайомі із власником цього моторошного голосу, а тому його звучання анітрохи їх не тішило. По-друге, суть слів була більше ніж зрозуміла для Бек. Дівчина не могла просто стояти… їхній ворог знає про них все! Більше того, його слова настільки правдиві, що…

Ох, Бек не могла прийти до тями навіть після того, як Багряний провісник з допомогою закляття обірвав послання Білолицього душогуба, назавжди заблокувавши його магії шлях у місто Величі.

Події відбувались настільки швидко, що у дівчини не залишалось ані секунди, аби все обдумати. Щойно Цзиньань було осліплено з допомогою магії, Лі Тун, Лі Дун, Хуа Ян і Багряний провісник супроводили її у спеціально відведене в резиденції приміщення і наглухо зачинили за собою двері, натякаючи, що іншим далі не можна.

Бек була дещо шокована бачити, як перед її носом зачиняють двері. Та Рейчел, торкнувшись її плеча, запевнила, що так повинно бути. Все ж, вони троє тут лише гості, а тому абсолютно точно не мають права настоювати на перебуванні поруч із Цзиньань у процесі її лікування.