Читати книгу - "Шви помсти , Anna O"

Глава 1: Тіні минулого

“ Монстри не народжуються - їж створюють.”

 

 

ТЕМРЯВА ЗАВЖДИ БУЛА МОЇМ ПРИХИСТКОМ.

ВОНА НЕ СУДИЛА, НЕ СМІЯЛАСЯ , НЕ ВІДВЕРТАЛАСЯ . ТЕМРЯВА ДОЗВОЛЯЛА МЕНІ ХОВАТИСЯ , ЗЛИВАТИСЯ ЗІ СТІНАМИ . Я ЛЮБИВ ТЕМРЯВУ . АЛЕ ВОНИ - НІ . ВОНИ ЖИЛИ У СВІТЛІ , НАСОЛОДЖУВАЛИСЯ НИМ, КУПАЛИСЯ В ЙОГО ТЕПЛІ . ВОНИ НЕ РОЗУМІЛИ , ЩО ОЗНАЧАЄ БУТИ В ТІННІ .

у ШКОЛІ Я НІКОЛИ НЕ БУВ ЛЮДИНОЮ. ЛИШЕ МІШЕНЮ ДЛЯ ЇХГЬОГО ЗАДОВОЛЕННЯ . тихою , слабкою , невидимою .

-- Дивіться , привид іде, -- позаду почув я знайомий голос.

Я стиснув у руках книгу , ніби це могло мене врятувати.Глибокий вдих, крок уперед.

-- Може його спровді не існує ? Або це просто блукаюча душа , яка шукає своє тіло? -- пролукай дзвонкий сміх . Грейс .

Я прискорив ходьбу .Дійти до класу. Була моя єдина ціль .

-- Може, він справді не існує? Або це просто блукаюча душа, яка шукає своє тіло?-- пролунав дзвінкий сміх. Грейс.

Я прискорив ходу. Дійти до класу. Це єдина ціль.

-- Гей , Еріку ! гримнув Майкл. Я знав, що буде далі, але все одно сподівався, що цього разу мине.

Штовхання в спину. Я похитнувся, але втримав рівновагу. Вони не могли знати, як сильно я хочу просто зникнути.

-- Ти навіть не привітаєшся? Це ж не ввічливо!-- знову Майкл.

Я мовчав. Не можна відповідати, не можна реагувати. Вони тільки цього й чекають.

Я відчув, як хтось ривком стягнув з мене рюкзак. Почув, як речі розсипалися підлогою

--Ой , вибач! - удавано зойкнула Кароліна. Яка незручність!

Вони сміялися.

Я став на коліна і почав збирати книги. Руки тремтіли, серце гупало десь у горлі.

І тоді я її побачив.

Дженніфер стояла трохи далі, схрестивши руки на грудях. Вона дивилася на мене, але в її очах не було жалю. Тільки байдужість.

Це так жалюгідно, звернулася вона до Грейс, навіть не ховаючи насмішки. Якби я була на його місці, мені було б соромно навіть існувати.

Ці слова .... вони проникли глибоко під шкіру .

 

Я тоді не знав, що відповідати. Я просто дивився на неї, дивився у її ідеальне обличчя, на рожеві губи, які ще кілька місяців тому я описував у своїх записах, думаючи, що вона моє світло.

Вони знайшли мій лист.

Я написав його вночі, кожне слово було вибухом почуттів, які я ховав у собі. Я не наважився віддати його сам просто поклав у її шафку, сподіваючись, що вона прочитає і зрозуміє. Що погляне на мене по-іншому.

Але вона віддала його подружкам.

І наступного дня, під час перерви, коли весь клас зібрався в коридорі, Ріка вийшла наперед і, імітуючи мій голос, почала читати:

"Дженніфер, коли я бачу тебе, серце стискається так, що я не можу дихати. Я знаю, що я не той, кого ти шукаєш, але якщо 6 ти тільки дозволила мені бути поруч..."

Їхній сміх наповнив всю школу.

Він реально думав, що у нього є шанс! заливалася сміхом Кароліна.

-- О боже, - Дженніфер притулила руку до грудей. Це ж так зворушливо. Я майже плачу.

-- Хочеш, я відправлю тобі фото твоєї майбутньої дружини? Деніл дістав телефон і зробив моє фото.

Вони реготали, а я стояв і не міг поворухнутися. Я тоді не знайшов, що відповісти. Просто стояв і слухав, як шматки мого серця падали на підлогу, перемішуючись з пилом і брудом. Я пам'ятав цей день так, ніби він стався вчора. Я пам'ятав кожне їхнє слово, кожен погляд, кожен сміх.

Це було так давно.

Але це минуле не зникло. Воно залишилося у мені, проросло крізь мою шкіру, змішалося з кров'ю, стало частиною мене.

Одного дня я вирву його з корінням.

І тоді всі вони знатимуть, що я не забув.

Вони більше не будуть сміятися.

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍