Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

-2-

– Ну що, готова до роботи мій рабе послуг та обслуговування зарозумілих індиків! – жартом кричить мені вслід Катя.

– О так, я просто в повній готовності моя пані – у тій же манері відповідаю.

І як завжди в суботу, до магазину валиться просто шалений натовп покупців, я з Катериною працювала просто як якісь чудо машини, які працюють зі швидкістю світла, пробиваючи через касу гори одягу і так продовжувалося цілих п'ять годин. Я відчуваю що дуже сильно втомилася, від цього галасу та кіпішу.

-Катю, я відійду на хвилинку, ти можеш мене підмінити? – запитую.

– Так – чую я у відповідь та йду до дверей роздягальні, щоб присісти на лаву та не встигаю я дійти до дверей, як перед очима починає все пливти та дико боліти голова, мене перестає слухати власне тіло. І я розумію що втрачаю свідомість, далі я поринаю в цілковиту темряву та тишу.

******

Я прокидаюся від якогось белькотіння, розплющивши очі, мені б'є в них яскраво біле світло. Трохи прийшовши до тями, я розумію що лежу на лікарняному ліжку, а ті белькотіння які я чула то Катя розмовляє з якимось незнайомим мені чоловіком в білому халаті, напевно з лікарем. Подруга помітила що я прийшла до тями, та підходить до мене.

– Маріє, з тобою все гаразд?! – запитує вона в мене, збентеженим голосом.

– Так, наче так – відповідаю – що зі мною трапилося?

– Ти не пам'ятаєш?

– Ні.

– Після того, як я тебе підмінила, ти втратила свідомість. Боже мій, я тоді так сильно за тебе злякалася! – в її голосі я відчуваю нотки тремтіння та розгубленості. До нас підходить лікар.

– Як ви себе почуваєте – запитує він у мене.

– Добре, але в мене ще досі паморочиться голова.

– Не хвилюйтеся про це поки що, а зараз ще трохи відпочиньте і я потім за вами зайду – відповідає лікар та виходить з палати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍