Читати книгу - "Після темряви, Доріс Дейл"

 –  Що сталося? – Спитав він, заспокійливо обіймаючи Мальву. 

Тебе не було тут десять хвилин тому? 

– Ні, люба, я тільки-но повернувся. Дороги до міста вже замело, ніякого шансу безпечно проїхати аж до завтра. 

– Я хочу поїхати звідси…Мене дістали всі ці фокуси, мені страшно! 

– Знову сталось щось дивне? 

– Так, але це не смішно! Це вже доходить до абсурду…Ми можемо провести відпустку вдома. 

– Як скажеш, люба, поїдемо завтра. 

Мальва кивнула і мовчки обійняла його, міцно стиснувши кулаки. Вона відчула легкий запах сигарет на його куртці, та не придала цьому великого значення. 

Ввечері вони разом сіли у вітальні, аби подивитися телевізор. Микита відмовився від вечері і заявив, що загубив телефон, поки виходив із машини на дорозі. Мальва дуже за нього непокоїлась – він сильно зблід, напевне починає хворіти. 

Але вони все одно поїдуть звідси, прямо на світанку. 

По телеку почався якийсь фільм, і вони сіли дивитись його разом. Микита обійняв Мальву за плечі, вона лягла на його плече та розслабилася. Штори вони знову не закрили – занадто втомилися, щоб думати про це о дев’ятій вечора. 

Через півгодини Мальва відволіклась від фільму, їй прийшло повідомлення. Вона потягнулася за телефоном, і саме у цей момент знову побачила очі у вікні. 

Здавалося, що цього разу вони були ближче, наче стали сміливіше. Та Мальва все ж завірила себе, що це просто сусідські діти.  

Яких вона ніколи не чула і не бачила удень. 

Вона опустила очі не телефон і відкрила повідомлення. 

«Привіт, сонце! Вибач, що не подзвонив, але снігопад посилився коли я вже приїхав у місто, і зв’язок повністю пропав. Їхати назад буде безпечно лише завтра. Я заночую в якомусь готелі, зателефоную вранці, бо ти вже напевне спиш.» 

Мальва підняла очі. Очей було близько десятка, всі біля її вікна, і у всіх вона бачила роги. 

Від жаху вона перестала відчувати кінцівки, і, коли рука того, хто сидів поряд, стиснула її плече, Мальва на декілька секунд перестала відчувати своє серце. 

– Вони чекають своєї черги, – Прошепотів він їй на вухо. 

Кінець