Читати книгу - "Друга одіссея"

себе в картині «Біля Місяця», написаній командиром польоту «Аполлон» — «Союз»[1], космонавтом Олексієм Леоновим. Уперше я побачив її 1968 року, коли фільм «2001: Космічна одіссея» презентували на конференції Організації Об’єднаних Націй, присвяченій мирному використанню космічного простору. Одразу після перегляду Олексій вказав мені, що його бачення (читайте на 32-й сторінці книги Леонова та Соколова «Зорі чекають на нас», Москва, 1967) відображає таку саму послідовність, яку показано у фільмі: Земля сходить над Місяцем, а Сонце сходить над ними обома. Ескіз цієї картини з його автографом зараз висить на стіні мого офісу; докладніше про картину читайте в Розділі 12.

Напевно, це слушна нагода згадати інше, менш відоме ім’я, що з’являється на цих сторінках, — Цянь Сюесень. У 1936 році разом з визначними науковцями Теодором фон Карманом і Франком Джей Маліною доктор Цянь заснував при Каліфорнійському технічному інституті імені Ґуґґенгайма Аерокосмічну лабораторію, що стала попередницею славнозвісної Лабораторії реактивного руху в Пасадені. Він також був першим ґоддардівським стипендіатом Каліфорнійського технологічного інституту й доклався до американських розробок ракет у 1940-х. Пізніше, під час одного з ганебних епізодів у діяльності Маккарті[2], його заарештували за сфабрикованими звинуваченнями, щойно вчений забажав повернутися до рідної країни. Останні два десятиліття Цянь був провідним фахівцем космічної програми в Китаї.

Також дивним є збіг із «Оком Япета» (35 розділ «2001: Космічної одіссеї»). У цьому розділі я описував, як астронавт Боумен виявив на супутнику Сатурна цікаву особливість — бездоганний білий овал близько чотирьохсот миль завдовжки й двохсот завширшки… ідеально рівний… і з такими чіткими контурами, що здається намальованим на поверхні маленького супутника… «Підлітаючи ближче, Боумен уявляв, що яскравий еліпс на темній поверхні супутника — це величезне порожнє око, яке спостерігає за його наближенням…». Згодом він помітив маленьку чорну цятку в самому центрі еліпса, яка виявилася Монолітом (чи однією з його копій).

Так от, коли «Вояжер 1» передав перші фотографії Япета, на них було зображено рівний овал із чорною цяткою посередині. Карл Саґан негайно надіслав мені копію фото з Лабораторії реактивного руху із загадковим написом «Згадуючи про вас…». Не знаю, що він відчув — полегкість або розчарування, коли «Вояжеру 2» так і не вдалося розгадати цю загадку.

Тому, очевидно, історія, яку ви збираєтеся читати, це щось більше за звичайне продовження до першого роману чи фільму. Там, де вони різняться, я слідував за екранною версією, хоча загалом намагався зробити цю книжку якомога більш самодостатньою і, звісно, відобразити в ній сучасні знання про космос.

А вони, певна річ, застаріють до 2001 року.

Артур Кларк

Коломбо, Шрі Ланка

Січень 1982 року

Частина І. «Леонов»

Розділ 1. Зустріч у фокусі

Навіть у еру загального переходу на метричну систему телескоп називали тисячофутовим, а не тристаметровим. Тропічне сонце швидко спускалося на спочинок, і гігантську каструлю серед гір уже наполовину поглинула тінь, але велетенський трикутник антенного комплексу, що високо здіймався з її центру, досі виблискував на світлі. Треба мати орлиний зір, щоб із землі помітити дві людські фігури серед опорних балок, кабелів і хвилеводів.

— Настав час нам поговорити, — промовив доктор Дмитрій Мойсейович до свого давнього друга Гейвуда Флойда. — Про черевики, космічні кораблі й сургучні печатки, але найбільше про моноліти та несправні комп’ютери.

— Тож ось чому ти витяг мене з конференції. Я навіть зрадів, бо чув промову Карла вже стільки разів, що, здається, вивчив її напам’ять. І краєвид тут, звісно, просто фантастичний. Уяви, я вже стільки разів відвідував Агресібо, але жодного разу не підіймався до антени.

— Який сором, я був на антені вже тричі. Тільки подумай, тут ми слухаємо цілий Усесвіт, але ніхто не може підслухати нас. Тож поговорімо про твою проблему.

— Яку ще проблему?

— Почнімо з того, чому ти звільнився з поста Голови Національної ради космонавтики.

— Я не звільнився. Просто Гавайський університет платить більше.

— Гаразд, ти не звільнився, ти пішов сам, поки тебе не звільнили. Вуді, після усіх років, що ми знаємо один одного, ти мене не обдуриш, отож перестань і намагатися. Якщо НАСА запропонує тобі повернутися просто зараз, невже відмовишся?

— Добре, добре, старий характернику. Що ти хочеш знати?

— По-перше, у тому рапорті, який врешті оприлюднили після тривалого зволікання, було забагато недомовок. Ми заплющимо очі на безглузду й незаконну секретність, якою ваші люди огорнули цю справу з викопаним монолітом Тіхо.

— То було не моє рішення.

— Радий це чути. Я навіть тобі вірю. І ми вдячні вам за те, що тепер ви дозволяєте всім досліджувати цю штуку, хоч, звичайно, ви мали вчинити так, щойно його знайшли. Так було б набагато краще…

Запала похмура мовчанка, чоловіки пригадали, що чорна загадка на Місяці досі презирливо ігнорувала всі досі винайдені людьми інструменти. Потім росіянин знову заговорив:

— У будь-якому разі, хай чим є моноліт на Місяці, біля Юпітера маємо щось значно важливіше. Зрештою саме туди МАТ-1 послав свій сигнал. І саме там ваші люди вскочили в халепу. До речі, хочу висловити свої співчуття, хоч особисто я знався лише з Френком Пулом. Ми зустрічалися в 1998 році на конгресі МАФ. Він здався мені хорошим хлопцем.

— Дякую, вони всі були хорошими людьми. Мені так хотілося б дізнатися, що з ними сталося.

— Хоч що то було, звісно, ви маєте визнати — це стосується усього людства, а не лише Сполучених Штатів. Американці більше не можуть використовувати свої знання виключно в інтересах власної країни.

— Дмитрію, ти прекрасно знаєш, що твоя країна вчинила б так само. А ти допомагав би їм.

— Ти маєш рацію. Утім, це давня історія. Адміністрація, відповідальна за увесь цей безлад, щойно пішла. Можливо, ваш новий президент виявиться мудрішим.

— Можливо. У тебе є якісь пропозиції, і вони офіційні чи це твої особисті сподівання?

— Поки що неофіційні. Нашу розмову професійні політики назвали б «попередніми переговорами». Раптом що, я категорично заперечуватиму все, що буде тут сказано.

— Принаймні чесно. Розповідай далі.

— Добре. Я коротко охарактеризую ситуацію. Ви будуєте «Діскавері-2» на паркувальному майданчику на орбіті так швидко, як тільки можливо, але навряд чи є надія, що корабель буде готовий раніше, ніж через три роки, а це означає, що ви пропустите наступне стартове вікно.

— Я не буду ні підтверджувати, ні спростовувати. Пам’ятай, я лише скромний ректор університету, а Рада астронавтики зараз для мене на іншому боці планети.

— Ага, а востаннє ти їздив до Вашинґтона, либонь, лише для того, щоб