Читати книгу - "Пастка-22"

на кухні, купував курячі яйця по сім центів за штуку, а продавав по п’ять. Але Майло ніколи не вражав Маквота настільки сильно, наскільки був вражений сам листом, якого Йосаріан отримав від Дока Деніки завдяки своїй хворій печінці.

— Що це таке? — в паніці скрикнув Майло, наткнувшись на велику картонну коробку з пакунками сухофруктів, банками фруктових соків і ласощами, яку двоє італійців, що їх викрав майор ...де Коверлі для своєї кухні, збиралися віднести до намету Йосаріана.

— Це для капітана Йосаріана, сер, — мовив капрал Снарк із самовдоволеною посмішкою. Капрал Снарк був інтелектуальним снобом, який вважав, що на двадцять років випереджає свій час і якому не подобалось куховарити для плебсу. — Він має листа від Дока Деніки, що дає йому право на всі фрукти і фруктові соки, які тільки забажає.

— Що це таке? — вигукнув Йосаріан, побачивши, як Майло зблід і захитався.

— Це лейтенант Майло Майндербайндер, сер, — проказав капрал Снарк, насмішливо підморгнувши. — Один із наших нових пілотів. Його призначили завідувачем їдальні, поки ви були у шпиталі.

— Що це таке? — скрикнув ввечері Маквот, коли Майло простягнув йому половину його простирадла.

— Це половина простирадла, яку вкрали сьогодні вранці з цього намету, — самовдоволено пояснив Майло, нервово посмикуючи бурими вусиками. — Б’юсь об заклад, ви цього навіть не помітили.

— Навіщо комусь було красти половину простирадла? — запитав Йосаріан.

Майло заметушився.

— Ви не розумієте, — запротестував він.

Йосаріан також не розумів, навіщо Майло так розпачливо вчепився листа від Дока Деніки, в якому чітко все сказано. «Давайте Йосаріану стільки фруктів і фруктових соків, скільки він забажає, — написав Док Деніка. — Він каже, що в нього хвора печінка».

— Отакий-от лист, — понуро промимрив Майло, — може розорити будь-якого завідувача їдальні у світі. — Майло тягнувся, мов плакальник, через усю базу за своєю коробкою із втраченим провіантом, щоб ще раз прочитати цього листа в наметі Йосаріана. — Я маю давати вам стільки, скільки ви попросите. Але в листі навіть не сказано, що ви самі маєте усе це з’їсти.

— І добре, що не сказано, — відповів Йосаріан, — бо я ніколи такого не їм. У мене хвора печінка.

— О так, я забув, — сказав Майло, поштиво стишивши голос. — Дуже турбує?

— Якраз у міру, — радісно відповів Йосаріан.

— Розумію, — сказав Майло. — І що це значить?

— Це значить, що краще не стане...

— Боюсь, не розумію.

— ...поки не погіршає. Тепер розумієте?

— Так, тепер ясно. Але, боюсь, не розумію.

— Ну, нехай це вас не турбує. Нехай турбує лише мене. Бачите, в мене не зовсім хвора печінка. У мене просто симптоми. У мене синдром Ґарнета-Фляйшекера.

— Ясно, — сказав Майло. — А що таке синдром Ґарнета-Фляйшекера?

— Хвора печінка.

— Ясно, — сказав Майло і став потирати чоло з таким виглядом, ніби його мучить якийсь гострий внутрішній біль, який от-от має відійти. — У такому разі, — нарешті промовив він, — думаю, вам треба бути дуже обережним з їжею.

— Справді, дуже обережним, — погодився Йосаріан. — Справжній синдром Ґарнета-Фляйшекера не так часто трапляється, і я не хочу його позбутися. Ось чому я ніколи не їм фруктів.

— Тепер ясно, — сказав Майло. — Фрукти шкідливі для печінки?

— Ні, фрукти корисні для печінки. Саме тому я їх ніколи не їм.

— Тоді що ж ви з ними робите? — поцікавився Майло, вперто силкуючись розібратися в цій заплутаній ситуації, він врешті випалив запитання, що обпікало йому губи. — Продаєте?

— Я їх роздаю.

— Кому? — скрикнув Майло голосом, надламаним від переляку.

— Усім, хто хоче, — гаркнув у відповідь Йосаріан.

Майло жалібно зойкнув і відсахнувся, намистинки поту раптово вкрили його сполотніле обличчя. Здригаючись усім тілом, він розгублено засмикав жалюгідні вусики.

— Велику частину я віддаю Данбарові, — вів далі Йосаріан.

— Данбарові? — скрушно перепитав Майло.

— Так. Данбар може зТсти стільки фруктів, скільки влізе, і це йому не піде на користь. Я просто залишаю відкриту коробку ось там, і всі, хто хочуть, можуть пригощатись. Аарфі приходить по чорнослив, бо каже, що в їдальні дають замало. Ви розберіться з цим, як буде час, бо мені не подобається, що Аарфі тут постійно вештається. Коли запаси закінчуються, я просто прошу капрала Снарка їх поповнити. Нейтлі також завжди бере з собою купу фруктів, коли летить до Рима. Там він закохався в одну повію, яка мене ненавидить і зовсім байдужа до нього. В неї є молодша сестра, яка завжди скаче до них у ліжко, а живуть вони в квартирі зі старим дідом і бабою і купою інших дівчаток з гарними тугими стегнами, які постійно крутяться довкола. Нейтлі бере для них цілу коробку.

— Він їх там продає?

— Ні, роздає.

Майло насупився.

— Ну, бачу, він дуже щедрий, — понуро зауважив він.

— Так, дуже щедрий, — погодився Йосаріан.

— І я певен, усе це цілком законно, — проказав Майло, — бо їжа стає вашою, якщо ви отримаєте її від мене. Думаю, в теперішніх складних умовах ті люди дуже радіють, коли отримують харчі.

— Так, дуже радіють, — запевнив Йосаріан. — Сестри продають фрукти на чорному ринку і за гроші купують крикливу біжутерію і дешеві парфуми.

Майло пожвавішав.

— Біжутерію! — вигукнув він. — Я цього не знав. А скільки вони платять за дешеві парфуми?

— Старий отримує свою долю — спускає на віскі та порнографію. Він розпусник.

— Розпусник?

— Ще й який!

— А в Римі добре продається порнографія? — поцікавився Майло.

— Ще й як добре. Візьмімо, наприклад, Аарфі. Знаючи його, ніколи не запідозрите, правда?

— Що він розпусник?

— Ні, що він штурман. Ви ж знаєте капітана Аардваарка, хіба ні? Це той милий хлопчина, який підходить до новачків в ескадрильї і представляється: «Мене звати Аардваарк, в навігації мастак». У нього завжди люлька в зубах, напевно, він ще питався, в якому коледжі ви навчалися. Знаєте його?

Майло не слухав.

— Візьміть мене в партнери, — бовкнув він благально.

Йосаріан відмовив йому, хоча не мав сумнівів, що вони зможуть розпоряджатися, як вважатимуть за потрібне, цілими вантажівками фруктів, отримавши їх у їдальні з офіційного дозволу Дока Деніки. Майло зажурився, але відтоді довіряв