Читати книгу - "Чорна стріла"

захисту закону, маленькою жменькою людей, обложених у замку, людьми, які справедливо бажали відплатити за свої кривди.

Протягом вечора й ночі до воріт замку прискакало кілька коней. Вони були без вершників і голосно іржали. Двоє коней належали воїнам із загону Селдена, п'ятеро — воїнам, які поїхали на битву разом з сером Деніелом. Нарешті, перед світанком, до замкового рову, хитаючись, підійшов списник, поранений трьома стрілами, його душа розпрощалася з тілом раніш, ніж його внесли в замок, але з слів, які він вимовив в агонії, можна було зрозуміти, що він був останній з великого загону.

Навіть засмагле обличчя Хетча зблідло від тривоги, а дізнавшись від Діка про долю Селдена, він упав на кам'яну лаву й заплакав. Воїни, що сиділи в кінці двору на осонні, дивились на нього здивовано й занепокоєно, але ніхто не насмілився спитати, чого він плаче.

— А пам'ятаєте, мастере Шелтон, — спитав він нарешті, — що я казав? Ми всі загинемо. Селден був хоробрим воїном, я любив його як брата, його вбили другим. Ми всі підемо слідом за ним! Як там сказано в тому проклятому вірші? «Чорна стріла в кожне чорне серце». Хіба не так? Епльярд, Селден, Сміт, старий Гемфрі уже вбиті, а в замку ще лежить бідолашний Джон Картер і просить, нещасний грішник, покликати до нього священика.

Дік прислухався. З низенького віконця недалеко від того місця, де вони розмовляли, почувся стогін і бурмотіння.

— Він там лежить? — спитав Дік.

— Так, в кімнаті другого воротаря, — відповів Хетч. — Він так мучиться, що ми не змогли однести його далі. При кожному нашому кроці він думав, що вмирає. А тепер, мені здається, страждає тільки його душа. Він увесь час кличе священика, а сер Олівер чомусь не поспішає. Сповідь в нього буде довга, а нещасні Епльярд і Селден так і померли не висповідавшись.

Дік нахилився до вікна і зазирнув усередину. В низькій кімнаті було темно, але йому вдалось побачити пораненого воїна, що лежав на ліжку і стогнав.

— Картере, бідолашний друже, як ти себе почуваєш? — спитав Дік.

— Мастере Шелтон, — відповів воїн схвильованим шепотом, — ради Бога, приведіть мені священика. Леле! Мені прийшов кінець: рана моя смертельна. Нічого, крім цієї останньої послуги, ви не можете для мене зробити. Ради спасіння моєї душі прошу вас, як джентльмена, поспішіть, бо в мене на совісті злочин, що затягне мене в пекло.

Картер застогнав, і Дік почув, як він з жаху, чи, може, з болю, заскрипів зубами.

Якраз у цю хвилину на порозі з'явився сер Деніел. В руках у нього був лист.

— Хлопці, — сказав він. — Ми розгромлені, ми це не заперечуємо. Але нам слід якнайшвидше знову сісти на коней. Старого Гаррі VI скинули. Ну що ж, ми вмиваємо руки від цієї справи. Серед наближених герцога Йорка в мене є добрий друг, лорд Венслідейл. Цьому другові я написав листа, благаючи його світлість допомогти мені. Я обіцяв щедро його винагородити. Не сумніваюсь, що він поставиться до моєї просьби доброзичливо. Просьба без дарів — все одно, що пісня без музики, тому я не поскупився на обіцянки: обіцянки-цяцянки. Чого ж нам тепер не вистачає? Не буду приховувати від вас, — однієї вкрай важливої речі, а саме; гінця, який би одвіз листа. Ліси, як ви це знаєте, кишать людьми, що бажають нам лиха. Треба поспішати, але без спритності й обачності нічого не вийде. Отже, хто з вас відважиться одвезти листа лорду Венслідейлу і привезти відповідь?

Один з воїнів швидко підвівся.

— Я, коли дозволите, — сказав воїн. — Я готовий ризикнути своєю головою.

— Ні, Діккі Бов'єр, не дозволю, — відказав рицар. — Ти, правду кажучи, хоч і хитрий, але незграбний і вайлуватий.

— Ну тоді я, сер Деніел! — вигукнув другий воїн.

— Аж ніяк не підходиш! — сказав рицар. — Ти спритний, але не хитрий. Ти якраз потрапиш до табору Джона-Месника. Дякую вам обом за хоробрість, але, слово честі, ви не годитесь.

Тоді запропонував свої послуги Хетч і теж дістав відмову.

— Ти потрібний мені тут, добрий Беннет, ти ж моя права рука, — відповів рицар.

Після цього до сера Деніела підійшло відразу кілька чоловік. Сер Деніел вибрав одного з них і дав йому листа.

— Тепер наша доля залежить від твоєї спритності й обачності, — сказав рицар. — Привези мені тільки прихильну відповідь, і я протягом трьох тижнів очищу свій ліс від цих зухвалих волоцюг. Але пам'ятай, Трогмортоне, справа нелегка. Тобі доведеться вирушити вночі й крастися, наче звіру. Тільки не знаю, як ти переправишся через Тілл, бо міст і перевіз в руках «Чорної стріли».

— Я вмію плавати, — зауважив Трогмортон. — Не турбуйтеся, я повернусь цілим.

— Заглянь тепер, друже, в комору і поплавай в темному елі, — відповів сер Деніел і попрямував до зали.

— Сер Деніел розумна людина, — сказав Хетч Діку. — Дурніший на його місці почав би розводити теревені й брехати, а він розмовляє з своїми людьми одверто. Нам загрожує небезпека, нас чекають труднощі — а він жартує. Клянусь святою Варварою, він природжений полководець! Дивись, як усіх підбадьорив! Бачиш, як взялися до діла?

Вихваляння сера Деніела наштовхнуло Діка на одну думку.

— Беннете, — спитав він, — як помер мій батько?

— Не питайте мене, — відповів Хетч, — мене тоді не було тут, і я нічого не знаю. Говорити можна тільки про те, що сам зробив, а не про те, що чув від когось. Питайте, якщо хочете, сера Олівера або Картера, тільки не мене.

І Хетч, залишивши Діка в глибокій задумі, пішов перевіряти вартових.

«Чому він не захотів нічого розповісти? — думав хлопець. — Чому він згадав Картера? Картер… Тоді, може, Картер знає щось про вбивство мого батька».

Дік увійшов у замок, пройшов трохи по вимощеному кам'яними плитами коридору і відчинив двері кімнатки, де стогнав поранений воїн. Картер радісно стрепенувся, побачивши його.

— Ви привели священика? — вигукнув він.

— Ще ні, — відказав Дік. — Спершу я сам хочу поговорити з тобою. Скажи, як помер мій батько Гаррі Шелтон?

З обличчя Картера вмить зникло пожвавлення.

— Не знаю, — похмуро відповів він.

— Ні, ти добре знаєш, — заперечив Дік. — І не намагайся мене обдурити.

— Кажу вам, що не знаю, — повторив Картер.

— В такому разі ти помреш без священика, — сказав Дік. — Я залишусь тут, і ніякий священик до тебе не прийде. Та й навіщо тобі сповідь? Яка користь з каяття, коли ти не хочеш виправити зло, яке зробив. А сповідь без каяття — просто знущання.

— Ви не зробите того, що сказали, мастере Діку, — спокійно відповів Картер. — Сором