Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

жили, причому свічки допомогли нам орієнтуватись. Трохи піднявшись, ми їх погасили, халати скинули і полізли вже в темряві, щоб вартові, якщо зупинились не так далеко для спостереження, не могли прослідкувати, куди ділись мерці.

Вилізли ми, не кваплячись, на гребінь відрогу і зупинились перепочити. З висоти видно було обидві долини; и долині Алтин-Голу, де стояли юрти, було темно й тихо, втікачі, мабуть, ще не повернулись. В долині, де був наш намет, виднівся вогник, і при світлі його можна було розглядіти намет, коней і хлопчину коло багаття. Там все було благополучно.

— Ну й налякав ти бідолашних вартових своєю вигадкою, Лобсин, — сказав я. — Мені просто совісно, адже люди, до смерті перелякані, ночуватимуть десь під відкритим небом, і худоба в них розбіжиться. Негаразд вийшло!

— Я не сподівався, що вони таку метушню влаштують і втечуть, — виправдувався мій калмик. — Я думав, що виглянуть лише вартові, побачать мерців, сховаються в юрти і почнуть там молитви читати. А ми повернули б від рудника вгору по долині і, відійшовши трохи, погасили б свічки, щоб в темряві лізти на гору. І вартові, виглянувши з юрт, побачили б, що мерці пішли вгору по річці і зникли. Я ж не винний, що вони так злякалися! Ну, переночують трохи нижче, худобу свою зберуть і завтра повернуться.

— І піде тепер по всій Монголії розповідь, що в золотому руднику на Алтин-Голі мертві рудокопи воскресли і ночами бродять, варту лякають! А князь викличе до себе вартових і почне допитувати з тортурами, в тюрму посадить або змінить.

— Зміні вони будуть тільки раді. Кому охота цілий рік в цьому глухому місці сидіти на варті. Адже плату від князя вони не одержують, сидять по наряду і байдикують.

— А що подумають вони про ситець, який я поклав у юрті?

— Можливо, даремно залишив його. Вони подумають, що поклали його мерці і віддадуть в монастир ламам, побояться залишити собі.

— Ну, попаде ситець неробам ламам, а не бідним аратам! — сказав я.

— Невже ти, Хомо, вважаєш усіх лам неробами? — здивувався Лобсин, очевидно скривджений моїм вигуком.

— А яку користь монгольському народові приносять лами? Бубонять цілими днями свої молитви, запалюють лампади і курильні свічки перед статуями Будди та інших богів. І так день у день все своє життя, прославляючи Будду і перебираючи свої чотки замість того, щоб виконувати якусь роботу, ну хоч би розводити городи при кумирнях, вчити аратів косити траву на зручних вогких місцях, в долинах вздовж річок і джерел! Адже скільки у вас кожного року гине худоби від безкорм'я взимку, від джуту[5].

— Звичайно, немало, а в інші роки дуже багато і завжди в найбідніших, в яких худоба підупала, — підтвердив Лобсин.

— І лами могли б вчити аратів косити сіно, зрошувати, де можливо, щоб трава росла буйнйше, а для худоби будувати з хмизу, із землі загони, захисток від зимових холодів і хуртовини замість того, щоб розспівувати молитви з ранку до вечора, бубоніти «ом-мані-пад-ме-хум» в кумирнях і в своїх фанзах.

— Ну, дехто з них лікує бідних аратів, інші переписують богослужбові книги для нових кумирень.

— Від лікування лам, я вважаю, більше шкоди народові, ніж користі, навіть якщо рахувати лише прокорм І гроші, які вони від хворих дістають. І лікує мало хто, тільки ті, які цьому десь підучились, а більшість зайнята. пише богослужінням. Ти зміркуй, адже третина чоловічого населення у монголів перебуває в ламському стані і живе цілком за рахунок праці інших двох третин! Навіщо набудували стільки монастирів і кумирень:» десятками і сотнями лам? Яка користь народові від них?

— Розваги, свята народові з співами і виставами влаштовують! — захищався Лобсин.

— Саме так, свята і вистави всілякі, щоб привабити аратів і видурити в них подаяння і пожертвування на обстановку кумирень, на прикрасу богів, на богослужбові книги і, головне, на себе, на свій прожиток. Адже ламам теж щодня їсти-пити треба, а самі вони нічого не виробляють.

Ця розмова виникла в нас якось несподівано, коли ми піднялись крутим схилом долини і сіли перепочити на гребені, з якого ледве видно було в сутінках ночі юрти вартових на дні однієї долини і вогник біля нашого намету на дні другої трохи, ближче. Раніше мені якось не доводилося говорити з Лобсином так відверто і різко про буддизм і ламський стан, його існування за рахунок бідних монголів: я, звичайно, щадив його релігійні переконання.

Відпочивши на горі, спустились потихеньку до свого намету. В Очира чай був готовий, ми поїли і вклались спати, стомлені після роботи в руднику і сходження в темряві на гору. Ніч пройшла спокійно. Вранці вирушили назад тією самою дорогою. Хлопчика посадили на одного з в'ючних коней поверх в'юка. Він почав звикати до пас і допомагав при збиранні палива. За 15 днів тією ж дорогою без особливих пригод ми повернулися н Чугучак.

По дорозі питали у всіх улусах про батьків хлопчика, але нічого не дізнались. Я вирішив залишити його в себе, як колись дав притулок Лобсинові.

В серпні ми знову спорядили великий караван і вирушили з Лобсином вести його. Очира взяли з собою на випадок, якщо знайдемо його батьків. І на цей раз добре торгували і повернулись з прибутком.

Кварц з золотом, добутий в старому руднику, ми потовкли, промили і добули з нього фунтів 4 золота, Взимку я знову з'їздив в Семипалатинськ з сировиною і продав це золото в банку, закупив новий товар і повернувся в Чугучак. З прикажчиком московських купців Первухіним в мене була різка розмова. Я показав йому гнилий ситець, взятий у вартового, і зажадав обміняти на добрий. Він, звичайно, відмовився, божився, що це не він продав гниль, що такого краму в нього не було і нема. Я здав ситець консулу і заявив йому про скарги на прикажчиків московських купців. Він обіцяв написати в Москву і пригрозив довести до відома міністерств торгівлі і промисловості і закордонних справ про це шахрайство.

СКАРБИ В РУЇНАХ СТАРОДАВНЬОГО МІСТА КАРА-ХОДЖА

Навесні наступного року консул запросив мене в спішній справі та й каже:

— Хомо Капітоновичу, вам немов сподобались мандрівки з пригодами?

— Та може й так, Сергію Васильовичу. А звідки ви знаєте про пригоди?

— Авжеж, чутка, кажуть, йде по всьому світу. Про ваші подорожі з особливими завданнями в Чугучаці говорять, певно, дуже перебільшують. Навіть китайський амбаиь питав мене, чи правда, що ви в Алтайських горах заборонений золотий рудник відвідали.

— Але, Сергію Васильовичу, я ж в