Читати книгу - "Українське питання"

на пiвдень i на пiвденний захiд закрила об'єднана ПольськоЛитовська iмперiя. Москва будувалася саме тим населенням мiж Окою й Волгою, яке, за Ключевським, було надiйно iзольоване вiд Русi, тобто України.

Гiлка руської династiї на пiвночi попала пiд вплив татарських звичаїв, якi вже мали багато спiльного з звичаями угрофiнського населення того краю, i якраз iз тiєї мiшанини племен слов'янських прибульцiв з мiсцевим населенням постала московська (великоруська) порода. Цим, мабуть, можна пояснити, чому правителi на Пiвночi стали деспотами з безконтрольним бажанням панувати на iншими i звiдки взялися в їхньому характерi дика войовничiсть i непоступливiсть. Коли в 1654 р. iсторiя звела українцiв i москвинiв лицем до лиця i треба було складати договiр, мiж ними не було нiчого спiльного, що їх зближувало б. Обмiн думками йшов через перекладачiв. Українцi називали себе руськими, народом з Русi, а москвини — москвинами, тобто людьми з Московiї. Хоч обидвi сторони визнавали православну вiру, вони не вiдчували, що у них є спiльна релiгiя. Для українцiв цар був тiльки схiдним православним царем, але не руським царем, бо тiльки вони були руськi, i нiякий цар не мав влади над ними.

Культура на Півночі і на Півдні

Культура на Пiвночi була започаткована й пiдтримувалася Пiвднем; iншими словами, українцi були тими першими, хто занiс науку до великоросiв. Україна як ближча до Заходу тримала постiйний зв'язок iз європейськими осередками науки. Московiя, навпаки, замкнулася сама в собi й не дозволяла своїм пiдданим виїжджати за кордон. Росiйськi вченi не заперечують заборгованiсть їхньої країни перед Україною. Їхнi публiкацiї на цю тему могли б скласти не один том.

В усiх сферах науки, мистецтва, майстерности, орфорграфiї, поезiї, права, одягу й звичаїв у Московiї переважали українськi впливи. Вже в 14-му столiттi багато українцiв працювали в Москвi вчителями. В XV–XVI столiттях переклади захiдних книг доходили й до Москви, але тi переклади робили українцi. Друкованi руською мовою книжки вживалися як пiдручники в Московiї.

Пiсля пiдписання Переяславського договору мiж Україною й Москвою у 1654 роцi українськi впливи на Пiвночi зросли ще бiльше.

В працi «Феофан Прокопович», написанiй у 1881 роцi, професор Морозов, росiянин, пише (стор. 61), що Петро Великий бачив, як безнадiйно вiдставало московське духовенство вiд київського в справах освiти, i що в Москвi не було компетентних людей для навчання церковного причету, а отже було необхiдно шукати поради у науковцiв з Києва. У своїй Истории российской литературы академiк Пипiн (також росiянин) писав: «У XVII столiттi новi сили з'явилися i врештi взяли гору в московському культурному життi; тими силами були: освiта, лiтература й загальна культура, що розвинулися в Пiвденнiй Русi, особливо в Києвi. Справжнiх особистостей своїх не було, i Москва мусила закликати київських мужiв для наукової та педагогiчної працi».

Петро Великий посилав людей до Києва й Чернiгова вчитися друкарського мистецтва. В першiй половинi XVIII столiття українських студентiв призначали викладачами Московської Академiї. В XVII столiттi українцi займали всi високi посади в країнi. В 1786 роцi в Росiї були запровадженi державнi школи, i вчителями в них були українцi. На той час Київська Академiя була за всiма ознаками вищою школою вчителiв для Великої Росiї.

Балканізація

Існує думка, що визволення нацiональностей СРСР може призвести до «балканiзацiї Росiї». Цей не дуже ясний термiн означає подiл Росiї на багато дрiбних держав, якi своїми безупинними суперечками загрожували б мировi в Європi. Щоб побачити хибнiсть такого аргументу, досить пригадати, що всi балканськi держави (Югославiя, Грецiя й Болгарiя) займають площу 185 тис. кв. миль, тодi як площа самої України становить приблизно 360 тис. кв. миль; i що все населення тих трьох балканських країн складає цифру 26 мiльйонiв, тодi як у Радянськiй Українi живе 36 мiльйонiв українцiв, а всього їх у свiтi 48 мiльйонiв. Тобто територiя й населення самої України вдвiчi бiльшi, нiж на всiх Балканах. І ще треба мати на увазi, що при визначеннi балканських кордонiв часто iгнорувалися нацiональнi iнтереси, бо переважали полiтичнi й стратегiчнi мiркування.

Природні ресурси

Про сировиннi ресурси України можна скласти уявлення з того, що в 1934 роцi вона займала: по видобутку нафти — 8-е мiсце в свiтi, по виробництву гiдроенергiї — 4-е мiсце, кам'яного вугiлля — 4-е мiсце, чавуну — 1-е мiсце, залiзної руди — 3-є мiсце, цукру — 4-е мiсце.

Україна дає приблизно 4 % свiтового видобутку нафти, що становить майже 5766 мiльйонiв тонн.

Середньорічне виробництво сільськогосподарських культур: Світове виробництво, млн. тонн Частка України в світі, % Частка України в СРСР, % Пшениця 138 7,8 45,0 Кукурудза 110 3,2 80,0 Картопля 197 9,7* 25,0 Жито 47 16,6 35,0 Ячмінь 41 11,7 65,0 Овес 64 5,6 25,0

Поголів'я худоби — в порівнянніз загальною кількістю по СРСР: СРСР, млн. Україна, млн. Україна/СРСР, % Коні 15,4 5,0 32,5 Велика рогата худоба 45,8 12,0 26,2 Свині 25,0 8,0 32,0 Вівці 61,1 16,0 26,2

Основнi об'єкти експорту (з територiї сучасної Совєтської України), млн. тонн: 1913 р. 1934 р. Вугілля 7,2 19,7 Зернові 4,5 1,0 Руда 1,07 0,98 Сталь і чавун 1,6 3,37 Цукор 1,0 0,64

Примітки

[1]

Симоненко Р.Г. Прихiд Гiтлера до влади i наростання загрози нiмецької агресiї проти України // Історiя України. маловiдомi iмена, подiї, факти (збiрник наукових праць). — Вип. 29. — К., 2005. — С. 83–84, 89; Косик Володимир. Україна i Нiмеччина у Другiй свiтовiй вiйнi. — Париж — Нью-Йорк — Львiв, 1993. — С. 42.

[2]

Зеленко Костянтин. Великобританiя i Україна // Євген Коновалець та його доба. — Мюнхен, 1974. — С. 897; Ляхович Євген. Дiяльнiсть ОУН у Лондонi в 1933–1935 роках // Там само, с. 910; Енциклопедiя українознавства. — Т. 9. — Париж-Нью-Йорк, 1980. — С. 3405.

[3]

Ляхович Євген. Вказ. праця, с. 915.

[4]

Ляхович Євген. Вказ. праця, с. 924.

[5]

Там само, с. 913.

[6]

Косик Володимир. Назв. праця, с. 42–43.

[7]

Anglo-Ukrainian Committee // The Times. — 1935. — March 1.

[8]

Address, given by Mr. Lancelot Lawton in a Committee Room of the House of Commons on May 29th, 1935. — London, 1935. — P. 3.

[9]

Anglo-Ukrainian Committee // The Times. — 1935 — March 1.

[10]

Address, given by Mr. Lancelot Lawton in a Committee Room of the House of