Читати книгу - "Дніпрові пороги"

Хведора Матвійовича Толстого з «деревнею» Хведорівкою, яка була на тому ж таки лівому боці Дніпра, нижче Андріївки, коло гирла річки й балки Вільної, або Вільнянки, яка також увіходить у Дніпро.

Року 1783 селян із «деревни» Хведорівки перевели до Андріївки, вище балки Лишньої.

1797 року в архівній довідці Покровського собору міста Олександрівська читаємо:

«Имение генерал-поручика и кавалера Андрея Яковлевича Леванидова полностию перешле во владение господина Малороссийской губернии, повета Переясловского титулярного советника (в других бумагах «маршала») Моисея Михайловича Иваненка».

А року 1798 село перевели з правого боку на лівий бік тієї ж таки балки Лишньої.

Сперше те село з прізвища першого фундатора називалось Леванидівка або Андріївка од імені та прізвища власника, а потім того стала зватись Андріївка-Іваненкоію.

Воно стоїть на спаді гори і пересікається балками Сухенькою, Єретичею та Крутенькою.

«Балка Єретича названа на ймення якогось запорожця — Єретика, галдовника, який витворяв великі дива. Одним він був у пригоді, а на інших наводив великий жах. Він замовляв ворожі рушниці та кулі, щоб не стріляли в запорожців, обертав людей на вовкулаків, песиголовців, чортів. Його слухалась уся нечисть».

«Сама містина, де тепер Андріївка-Іваненково, колись була дуже багата й розкішна. Звіру того, птиці, риби — видимо-невидимо було. Колись було чи закинеш сітку, чи поставиш ятір, так сама риба й лізе; а тепер чи риба розумна стала, чи її мало, а нас багато… Звіру та птиці багато було за нашої пам'яті, а ще більше за наших дідів. Як жили тут запорожці, то степи були вільні, слободи де-не-де. Старі люди, було, кажуть, що, як вийдеш до Дніпра та як глянеш на косу, птиця так і чорніє, і біліє. А як пужнеш із рушниці, так похмарніє од неї, що й світу божого не видно. А крику того було на косах: і журавлі кричать, і чаплі, і чайки, і качки, і кулик, і крячка. А огарів було, а лебедів — видимо-невидимо. А звіру того! А що вовків, що лисиць, що зайців, бабаків, диких кіз — страшно й подумати! Оцих ховрашків тоді не було. Вони йшли з заходу сонця, і така їх сила сунулась, що ніде було й возом проїхати. Дійшли до Дніпра, то так і сунули на той бік».

Прибережжя Дніпрове та вся околиця Андріївки-Іваненкового цікаві ще тим, що там, найбільше в балках Єретичій та Сухенькій, не раз селяни находили сокири, молотки, ножі, шкробачки, зернотерки — все з каменя; а в могилах, що між тими балками, викопували амфори чорноглиняні та інший посуд із землі або з глини. В будинку та в дворі панському були кольчуга та гарматки, які теж тут же десь знайдено.

Проти села Андріївки-Іваненкового простягся в Дніпрі острів Кухарський, або Кухарів. Острів Кухарський, або Кухарів — один із великих і помітних островів, а в тім, про нього нічого не кажуть ні Ласота, ні Боплан.

В «Реєстре речок й прикмет по обоих берегах Днепра» 1697 року між іншими островами в порогах Дніпра показано «Великий Личний острів», нижче балки Таволжанки. Можна думати, що Цей «Великий Лишній» острів єсть Кухарів острів: по-перше, через те, що йому дано назву од Лишнього порога; по-друге, через те, що він справді в цій місцевості великий, а по-третє, через те, що він справді нижче острова Таволжаного.

Року 1770 полковий обозний Стефан Лукомський писав про якийсь острів між порогами Дніпра, Коханий: «Запорожские козаки жили прежде на Днепровских островах… С коих островов были три найславнейшие: один прозывается Кохан, который длиною на несколько миль лежит между порогами, от Киева в сорока милях. На том острове козаки когда бывало обретаются, то татары, об их там пребывании послышав, не так дерзновенно на тую сторону Днепра в Русь й в Польшу для добычи чрез броды Кременчуцкий й Кючманский переправляются. Другой близ того остров называется Хортицкий. Третий остров называется Томакивский».

Приймати острів Коханий за острів Кухарський ні в якому разі не можна, бо назва «Кухарський» вийшла од німецького слова «сосн» — повар, а назва «Коханий» вийшла од слова кохати — любити.

На «Плане Днепра» Арапова 1780 року Кухарський острів названо Кухарской, на «Атласе Днепра» віце-адмірала Пущіна 1784 року, в «Исследованиях» академика Лерберга і в «Очерках» Афанасьєва-Чужбинського — Кухарський, у Бухтієва та Павловича — Кухарев.

Коли з височини добре вдивишся в Кухарський острів, то побачиш, що формою своєю він похожий на велику грушу, хвостом на північ, а верхушкою на південь. У довжину він має 2–2,5 верст., в ширину — 1 верст, або 1 верст. 260 саж., найбільша височина його в голові — 100 ф., всієї площі 215 дес. 243 саж. Грунт — піскувата чорноземля та супісок. Поверхня землі нерівна; на ній єсть балки, великі й малі ямки, земляні окопи. Дерева ростуть то купами, то врозкидь — дуби, в'язи, дикі груші, кленки, верби. Із трав ростуть — розкішний ковил, проеерень, духовита конвалія, пирій. Острів дає багато хорошого, запашного сіна. Звіри водились на острові великі й малі: степові ховрахи, їжаки, лисиці, зайці, тхори, сугаки, дикі кози. Птиця — тетерваки, огарі, баклани та інші.

Весняної поводи острів Кухарський ніколи не понімає вода, через що на ньому і в давні передісторичні і в історичні часи жила людина, через що тут находили й находять різні культурні рештки людини. Коло острова в воді находили багато скам'янілого дерева, але витягали його з води тільки волами і з превеликими труднощами.

Після скасування Січи на Кухарському острові довго ще жили запорожці-сидні, які обробляли там землю, рибальчили, пасічникували; пасік тут було найбільше. Прізвища тих козаків збереглися в народній пам'яті в назвах урочищ та річок: Качкар, Паламар, Бабак, Венгер, Майборода, од яких пішли урочища Качкарне, Паламареве, річка Явтух — це річище, що проходить поміж островом та слободою.

Муравний, або Лишній острів, серед Дніпра. За межуванням 1843 року цей острів мав 1650 саж. площі, а потім того площа його зменшилась до 530 саж. од розмиву; при літньому рівні води в Дніпрі скеляста голова острова підноситься на 35–37 ф. заввишки. Ту голову лоцмани звуть Чортова голова і дуже стережуться її. Ті ж таки лоцмани звуть острів Муравний островом Лишнім од порога Лишнього. На острові ростуть — осокорняк, лозняк, верболіз.

Супроти піскуватої коси Муравного острова, праворуч, лежить у Дніпрі камінь Сивий, а ліворуч — камінь Копичуватий.

Нижче Кухарського острова, коло лівого берега Дніпра, супроти кінця с. Андріївки-Іваненкового гарний зелений, дуже мальовничий острів Гавиний. За запорожців