Читати книгу - "Катріона"

і я плівся позаду всієї компанії, поринувши у свої невеселі думки. Та ось до мене підійшов один з офіцерів, лейтенант Гектор Дункансбі, вайлуватий і пустий горянин. Він запитав, підморгнувши, чи мене, бува, не Пальфуром звуть.

Я відповів ствердно, але не дуже люб'язно, бо в його тоні відчувалась неввічливість.

— А, Пальфур! — вигукнув офіцер, а потім кілька разів повторив: — Пальфур, Пальфур!

— Я бачу, вам не до вподоби моє ім'я, сер, — кинув я роздратовано, бо мене просто нервував цей неотесаний бовдур.

— Ні, — мовив той, — я думав…

— Не радив би вам займатися цим ділом, сер, — обірвав я його. — Не підходяще для вас зайняття.

— Чи ви коли-небудь чули, де Алан Грегор знайшов рогача? — спитав він.

Я поцікавився, що це має означати, але той, пирскаючи сміхом, відповів, що я, напевне на тому самому місці знайшов кочергу і проковтнув її.

— Краще навчіться говорити по-англійськи, а не ображати людей, — відрубав я.

Офіцер узяв мене за руку, вклонився і, підморгуючи, спокійно вивів з Хоуп-Парку. Та не встигли ми заховатися від сторонніх очей, як обличчя мого компаньйона враз змінилося.

— Ви болотяний негідник, — вигукнув він і кулаком ударив мене по зубах.

Я відплатив йому таким самим ударом, якщо не кращим. Офіцер трохи подався назад і з належною чемністю зняв переді мною капелюха.

— Досить рахувати зуби, — сказав він. — Мене, джентльмена, образили. Де ви чули, щоб королівському офіцерові насмілились говорити, що він не знає англійської мови? Ми маємо шпаги, та й Кінгс-Парк недалеко. Підете самі вперед чи показати вам дорогу?

У відповідь я теж вклонився, попросив його йти попереду, а сам пішов слідом. Дорогою він щось бурмотів собі під ніс то про англійську мову, то про королівський мундир. Усе це переконувало мене, що офіцер справді дуже ображений. Але разом з тим поведінка офіцера під час нашого знайомства зраджувала його. Було ясно, що. Його заздалегідь підготували, щоб він посварився зі мною чи то правдою, чи неправдою; ясно було й те, що мене втягнули в якусь нову витівку моїх ворогів; я добре знав свою непідготовленість до дуелі і розумів, що офіцер легко зможе вбити мене.

Коли ми опинилися в похмурому і безлюдному скелястому Кінгс-Парку, мене кілька разів спокушала думка втекти звідти, надто вже не хотілося демонструвати свого неуцтва у фехтуванні, а ще дужче не хотілося вмирати або навіть дістати рану. Однак я зрозумів, що колі! підступність моїх ворогів зайшла так далеко, то їх уже ніщо не спинить. Хоч і нелегко вмирати безславно від шпаги, але це краще, ніж теліпатися на шибениці. Крім того, я побачив, що своїми нерозважливими словами, поспішною відповіддю на удар остаточно відрізав собі шлях до відступу; навіть якщо я втечу, мій супротивник неодмінно переслідуватиме, піймає, тоді до мого нещастя прилучиться ще й ганьба. Отак, зважуючи всі «за» і «проти», я йшов за офіцером, як іде приречений за катом, втративши будь-яку надію на порятунок.

Дійшовши до того місця, де кінчалися скелі, мій супротивник повернув до галявинки, встеленої зеленим мохом, і витяг шпагу. Нашими свідками були тільки птахи. Мені не лишалося нічого іншого, як наслідувати приклад офіцера і стати в бойову позицію, намагаючись вдавати спокійного. Але, здається, приготування не задовольнили містера Дункансбі, який помітив кілька помилок у моїх рухах; він зупинився, зміряв мене пронизливим поглядом, затупцював на місці і почав загрожувати вістрям шпаги. Оскільки у Алана я ніколи не бачив таких прийомів, то, наляканий думкою про неминучу смерть, я остаточно розгубився і відчув себе безпорадним, як мале дитя, бажаючи лише одного — втекти.

— Що з вами? — вигукнув лейтенант.

Раптом, зробивши блискавичний випад, він вибив у мене з рук шпагу, і та залетіла далеко в очерет.

Двічі він повторив подібний маневр, і коли я втретє приніс свою знеславлену зброю, то побачив, що він засунув свою шпагу в піхви і, заклавши руку за борт мундира, чекає мене з сердитим виразом обличчя.

— Будь я проклятий, коли хоч пальцем торкнуся вас! — вигукнув офіцер і з досадою запитав, яке я мав право виходити на дуель з джентльменом, коли не вмію відрізнити вістря шпаги від рукоятки.

Я відповів, що це недолік мого виховання, і в свою чергу запитав, чи віддає він мені належне, що я не боягуз, бо прийняв його виклик і до деякої міри задовольнив його.

— Так, це правда, — визнав він. — Мені самому не бракує сміливості і відваги, я хоробрий, як лев, але отак стояти, як ви, нічого не тямлячи у фехтуванні! Так поводитись на дуелі! Ні, буду відвертим, на такі вчинки я нездатний. Шкода, дуже шкода, що я вас ударив, хоч мушу визнати, ваш удар був дужчий. У мене ще й досі в голові гуде. Коли б я знав раніше, як виглядатиме все це, то нізащо не встряв би в таку історію.

— Добре сказано, — підхопив я, — сподіваюся, що вдруге ви не будете іграшкою в руках моїх заклятих ворогів.

— Авжеж, не буду, Пальфур, — мовив він. — Я думаю, що зі мною теж повелися нечесно; це все одно, що примушувати битися з старою жінкою або з малою дитиною. Так і скажу хазяїнові і викличу його самого, їй-богу, викличу!

— Коли б ви тільки знали, чого ворогує зі мною містер Сімон, — почав я, — то обурилися б ще більше за те, що вас втягують у такі справи.

Офіцер заприсягся, ніби вірить у те, що всі Ловати зліплені самим чортом з одного тіста: потім квапливо потис мені руку і сказав, що я врешті непоганий хлопець, тільки дуже шкода: виховання моє надто занедбане, але він обіцяє, коли в нього буде час, взятися за мене.

— Ви й зараз могли б зробити мені послугу кращу за ту, яку щойно обіцяли, — натякнув я і на питання, в чому вона полягає, додав: — Піти зі мною до одного з моїх ворогів і засвідчити, як я тримався сьогодні. Це буде справжня послуга, — вів я далі. — Хоч містер Сімон на перший раз підіслав на мене люб'язного супротивника, однак у голові в нього засіла думка вбити мене. Після вас буде другий, потім третій. Ви самі пересвідчились, як я володію холодною зброєю, і можете уявити собі, який буде кінець.

— Мені це теж не сподобалося б, коли б я був такий недотепа, як ви! — вигукнув офіцер. — Однак я допоможу вам, Пальфур. Ведіть.

Якщо, йдучи в цей клятий парк, я ледве тяг ноги, то звідти я не йшов, а