Читати книгу - "Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ДОТРИМУЮЧИСЬ БІБЛІЙНИХ НАСТАНОВ
Коли духом живемо, то й духом ходімо!
Біблія
Тривалі власні роздуми, настанови Гуру, його нетрадиційні підходи до висвітлення нашого далекого минулого зміцнили мене у переконанні, що лише археологічними засобами проблему аріїв не розв'язати. І ось чому. Історія аріїв не зводиться до проблеми одного чи навіть кількох народів, що залишили на Землі сліди своєї матеріальної культури. Адже і в Україні, і на Балканах, і в Скандинавії, Ірані, Індії, Казахстані, інших місцях північної півкулі ми знаходимо такі артефакти, мовні тотожності, які безсумнівно свідчать про культурологічну, цивілізаторську діяльність особливого етнічного конгломерату.
Схильний вважати, що вичерпну відповідь на поставлені питання можна дати, виходячи лише з нового розуміння історичного процесу, що ґрунтується на священних книгах людства, його багатій міфологічній спадщині. Німецький філософ Ф. Шеллінг мав рацію: «Те, що живе в переказах, у міфах, колись насправді існувало, і сучасному родові людському передував рід богів».
Першокниги людства (Біблія, Авеста, Коран, Рігведа, Махабхарата та ін.) дають нам змогу правильно підійти до розуміння расової, етнічної і геополітичної ситуації, яка виникла на євразійських просторах у сиву давнину.
Якщо брати нашу Біблію, то тут, насамперед, мається на увазі розміщена у книзі Буття так звана Таблиця народів — «головне і невичерпне джерело для історика» [Библейская энциклопедия. — СПб., 1891. — С. 503]. Видатний англійський археолог і етнолог Дж. Олбрайт з цього приводу писав: «Звід народів у книзі Буття є напрочуд точною історичною оповіддю. Він займає абсолютно унікальне місце в стародавній літературі, не маючи собі і віддалено рівних навіть у літературі давніх греків… Звід народів залишається, на диво, точним документом. Ми бачимо в ньому таке надзвичайно сучасне розуміння національного і лінгвістичного становища у світі, незважаючи на всю його складність, що він продовжує й досі вражати вчених» [Макдауэлл Дж. Неоспоримые свидетельства.—П., 1993.—C.15].
У книзі Буття максимально стисло визначені не тільки ключові моменти вселюдського поступу, а й простір та час життя кожного народу, його роль в історії. Точніше, в ній містяться не самі по собі відповіді на подібні питання, а своєрідні відмички до них.
Таблиця народів — фантастично щільний згусток інформації, яка стосується цілої Пророчої ери, що охоплює тисячі років від післяпотопної історії людства і аж до «кінця часів», тобто до наших днів. До переважної більшості народів Землі біблійні тексти не мають відношення. В них поіменно відзначені лише кількадесят. У Книзі Книг йдеться про історичні народи. Тут кожне слово, а особливо кожне ім'я, має великий смисл.
Якщо говорити про аріїв, то Біблія «розуміє» їх, насамперед, як духовний чинник. Арії — каталізатор, «закваска», стимулятор, що приводить в дію довколишні народи. Від часів загибелі країни Куш (кінець III тисячоліття до н. е.) їх як людської спільноти не існує, вони розсіялися, стали баражувати Землю й асимілюватись з іншими народами. Саме так і з'являються кімри, кельти, перси, скіфи, сармати, мідійці, хети, а за ними — друга й третя хвилі арієзованих народів: іонійці, галли, гуни й, нарешті, руси (слов'яни), потім українці (в Біблії — народ Тувал) і московита (народ Мешех). Арії жертвували власним генетичним організмом (нацією), розчиняючись в інших народах (різного кольору шкіри!), заряджаючи їх своїм духом, інтелектом, культурою. Ось глибинна сутність аріїв!
Ще одна важлива методологічна настанова, що випливає з Першокниги людства — це розрізнення чоловічого і жіночого начал в етногенетичних процесах, тобто визнання батьківських і материнських етносів [До речі, про взаємодію чоловічого і жіночого начал в етнічних і навіть космічних процесах йдеться і в східних першокнигах (див.: Чаша Востока: Письма Махатмы. — Хабаровск, 1991)]. Насамперед, такий підхід є відправним пунктом поглибленого розуміння арійської проблеми.
ПІВНІЧ — «ІНКУБАТОР» АРІЇВ
І сказав Господь Каїнові: Коли будеш ти порати землю, вона більше не дасть тобі сили своєї. Мандрівником та заволокою будеш ти на землі.
Біблія
Свою оповідь з цього приводу Гуру розпочав так:
— Побічне відгалуження людської історії, яке дало великий арійський плід, почалося тисячі й тисячі років тому з Каїна, котрого Бог прогнав з очей геть за те, що той убив брата свого Авеля. Каїн покинув затишний, опікуваний Богом закуток, що примикав до райських кущів планети, і пішов у незвіданий суворий край — землю Нод, на схід від Едему. Пізніше ця земля Нод у результаті одного з катаклізмів зміститься до вершини земної осі й дасть назву всім приполярним районам — Норд (Північ). У суворих, диких умовах Каїн та його народ не загинули, а побудували місто, тобто цивілізацію, й започаткували стійкий етнічний росток. Бог оберігав їх із самого початку, визначивши їм роль пасіонаріїв («каталізаторів»).
У Біблії говориться: «…І вмістив Господь знака на Каїні, щоб не вбив його кожен, хто стріне його. Минуло багато тисячоліть, на Землі змінилися дві корінні раси, а каїніти жили, розмножувалися й розвивалися ніби окремо, в північних районах, наближаючись до свого месіанського історичного рубежу — початку нашої, післяпотопної, історії. Ойкумена каїнітів увійшла в пам'ять народів під назвою Арктиди.
Дослідники ведійської (арійської) літератури тривалий час не могли зрозуміти: чому у Рігведі, Махабхараті стільки місця відводиться півночі — північному сяйву, безперервній північній ночі, Полярній зірці. Великій Ведмедиці, холодним хвилям «молочного моря», засніженим «білим рівнинам» тощо. Автохтони Індії не могли мати про це уявлення. Дивним здавалося й те, що сувора північ називалася «милим, благодатним краєм» (а саме так його описує один із гімнів Рігведи).
Дещо а цього прояснили праці індійського вченого Вал Тілака під дивною назвою «Арктична батьківщина у Ведах» (Бомбей, 1903) та російського — Є. Єланича «Крайня Північ як батьківщина людства» (СПб., 1915). Зібрані в них матеріали з Рігведи, Махабхарати, Авести свідчать: далекі предки індійських та іранських аріїв жили біля Полярного кола, на широті 60 градусів і вище.
Багато тисячоліть тому існувала процвітаюча країна Арк-тида, що розкинулась за Кам'яним поясом: від Північного Уралу до Скандинави, Ісландії, Гренландії. У ведійських джерелах цей пояс називається горами Меру, в авестійних — горами Харе. Точніше, їх потрібно називати не горами, а хребтами. Нині вони значно нижчі (десь 800 метрів, а колись сягали у височину 1,5 кілометра), це так звані Російські хребти, що тягнуться від Уралу через Вологодщину до Хібін і Скандинави. Ці хребти згадуються в численних арійських міфах, а також в античних джерелах. В Арістотеля вони значаться як Рифейські вали.
Про те, що архаїчні арії (нащадки Каша) мали свою етнологічну нішу саме на півночі (зокрема в басейні Північної Двіни), йдеться в Авесті. В
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства», після закриття браузера.