Читати книгу - "Фах"

машину, треба оволодіти обмеженим обсягом знань, і ці фахівці знають про неї все. Більше того, всі машини даного виду майже однакові, так що кожна машина окремо не становить для них особливого інтересу. Але ж люди… О, вони настільки складні й так відрізняються один від одного, що соціолог ніколи не знає про них усе чи хоча б значну частину того, що можна про них знати. Щоб опанувати свою спеціальність, він повинен постійно вивчати людей, надто незвичайних особин.

— Таких, як я, — байдуже промовив Джордж.

— Гадаю, я б не назвав вас особиною, та ви — людина незвичайна. Ви варті того, щоб вами займалися, і, якщо дозволите, я постараюсь допомогти вам. Якщо ви вскочили в халепу і якщо допомогти вам буде в моїх силах.

В Джорджевім мозку вирували думки — вся ця розмова про людей і колонізацію, що стала можливою завдяки освіті… Неначе хтось розтрощив його тверді переконання й безжалісно жбурляв у всі боки їхні уламки.

— Дайте мені подумати, — промовив Джордж, стиснувши долонями голову. Потім, опустивши руки, він тихо мовив: — Ви зробите для мене дещо, сер?

— Якщо зможу, — люб'язно відповів історик.

— А все, що я розповім вам у цій кімнаті, залишиться між нами. Ви так казали.

— Так воно й буде.

— Тоді влаштуйте мені побачення з якоюсь офіційною особою з іншої планети, з… новіанином.

Усім своїм виглядом Інженеску виказав неабиякий подив.

— Ну, знаєте…

— Ви можете це влаштувати, — переконливо промовив Джордж. — Ви самі поважна офіційна особа. Я бачив, який вигляд мав полісмен, коли ви тицьнули йому під носа своє посвідчення. Якщо ви мені відмовите, я… я не дозволю вам вивчати мене.

Самому Джорджеві його погроза здалася безглуздою й безсилою. Проте на Інженеску вона, здавалося, вплинула неабияк.

— Ваша умова нездійсненна, — сказав він. — Новіанин у місяць Олімпіади…

— Ну добре, тоді зв'яжіть мене з якимось новіанином по відеофону, і я сам домовлюся з ним про зустріч.

— Гадаєте, вам це вдасться?

— Я переконаний. От побачите.

Інженеску задумливо глянув на Джорджа і простягнув руку до відеофону.

Джордж чекав, сп'янілий своїм новим баченням усієї проблеми і тим відчуттям сили, яке воно в ньому зародило. Він не може зазнати невдачі. Не може. Він усе-таки стане новіанином. Джордж з тріумфом залишить Землю, наперекір Антонеллі й усій отій компанії дурнів з Інтернату (він мало не зареготав уголос) для недоумків.

Джордж прикипів очима до екрана, що засвітився і мав розчахнути вікно до новіан, вікно в перенесений на Землю куточок Новії. Він домігся свого за якихось чотири години.

Коли екран прояснів, розлігся вибух сміху, але поки що годі було розрізнити жодного обличчя, тільки тіні чоловіків і жінок швидко рухалися врізнобіч. Почувся чийсь голос, що чітко пролунав серед загального гомону.

— Інженеску? Питає мене?

І тоді, пильно дивлячись з екрана, з'явився він, новіанин. Справжній новіанин. (Щодо цього у Джорджа не виникло ніяких сумнівів. В ньому було щось геть неземне, щось таке, що неможливо чітко визначити чи хоч на мить сплутати з чимось іншим).

Він був смуглявий, темне волосся хвилею — гладенько зачесане з чола назад. Мав тонкі чорні вуса і клинцювату борідку, яка вкривала лише одну половину обличчя. Зате друга була гладенькою, наче з неї назавжди видалили рослинність.

Він посміхнувся.

— Ладисласе, чи не занадто? Ми звичайно припускаємо, що доки ми на Землі, нас пильнують. В рамках розумного, звичайно. Але читання думок — це в ніякі рамки не йде.

— Читання думок, вельмишановний?

— Зізнавайтесь-но! Ви ж знали, що я збирався викликати вас сьогодні ввечері. Ви ж знали, що я тільки хотів допити оцей келишок. — На екрані з'явилася його рука, і він подивився крізь маленьку чарку, наповнену бузкового кольору лікером. — На жаль, я не можу пригостити вас.

Новіанин не бачив Джорджа, який перебував за полем зору відеофону, і Джорджеві від цього було тільки легше. Йому потрібен був якийсь час, щоб заспокоїтись. Він наче перетворився на суцільні неспокійні пальці, які безперестану рухалися, відстукували нервовий дріб…

Але Джордж таки мав рацію. Він не помилився. Інженеску справді обіймав поважну посаду. Сам новіанин, звертаючись до нього, називав його на ім'я.

Знаменито! Справи йшли чудово. Те, що Джордж утратив через Антонеллі, він з лихвою відшкодує, використовуючи Інженеску. І коли-небудь він, ставши кінець кінцем самостійним, зможе повернутися таким самим могутнім новіанином, як оцей, що дозволяв собі недбало жартувати з Інженеску, називаючи його на ім'я, залишаючись "вельмишановним", — він тоді поквитається з Антонеллі. Він відплатить йому за ці півтора року і…

Захопившись звабливими мріями, Джордж мало не забув про все на світі і, раптом усвідомивши, що не стежить за тим, що відбувається на екрані, повернувся до дійсності.

— …не переконливо, — провадив новіанин. — Новіанська цивілізація така ж складна й високорозвинена, як і цивілізація Землі. У всякому разі, Новія — не Зестон. Адже це безглуздя, що нам доводиться