Читати книгу - "Повернення з зірок"

— Я вам скажу. Жоден з нас не полетів би, коли б знав, як там є. Цього ніхто не знає. Ніхто, хто там не побував. Ми були жменькою смертельно переляканих, розгублених звірят.

— Як же ви погоджуєте це з тим, про що запитували хвилину тому?

— Не погоджую. Так було. Ми боялися. Адже, лікарю, я, чекаючи Ардера, кружляючи навколо того сонця, повигадував собі різних осіб і розмовляв з ними, говорив за себе й за них і під кінець сам повірив, що вони разом зі мною. Кожен рятувався як міг. Ви тільки подумайте, лікарю. Я сиджу тут, перед вами, зняв собі віллу, купив старомодний автомобіль, хочу вчитися, читати, плавати, але те, що було, залишилось у мені. Це існує в мені, той простір, та тиша і як Вентурі кликав на допомогу, а я, замість того, щоб його рятувати, повернув назад.

— Чому?

— Я вів «Прометея», коли у Вентурі почалася пожежа. Міг статися вибух, ми б загинули усі. Довелося відлетіти. Може, ми і встигли б його витягти, але я не мав права рискувати. Тоді з Ардером було навпаки. Я хотів його рятувати, а Джімма кликав мене, бо боявся, що ми обидва загинемо.

— Брег… скажіть мені, чого ви сподівалися від нас? Від Землі?

— Не знаю. Ніколи про це не думав. Це було, як буває, коли розповідають про потойбічне життя чи про рай, що, мовляв, існує, але ніхто його як слід не може собі уявити. Лікарю, годі. Годі вже говорити про це. Я хотів запитати вас про одну річ. Як справи з тією… бетризацією?

— А що вам про неї відомо?

Я розповів йому.

Не сказав лише, при яких обставинах і від кого про це довідався.

— Так, — сказав він. — Більш-менш… це так.

— А як зі мною?

— Статут передбачає для вас виняток, оскільки бетризування дорослих не минає безслідно для їхнього здоров’я. Правильніше навіть сказати, воно небезпечне. Крім того, вважають, і, я гадаю, не без підстав, що ви витримали випробування… морального кодексу. До того ж вас… небагато.

— Лікарю, ще одне. Ви згадували про жінок… Навіщо ви мені це говорили? Пробачте, може, я забираю у вас час?

— Ні, нічого. Чому я так сказав? Яких близьких може мати людина, Брег? Батьків. Дітей. Друзів. Жінок. Ні батьків, ні дітей ви не маєте… Друзів не можете мати.

— Чому?

— Я не маю на думці ваших товаришів, хоч і не знаю, чи. хотіли б ви постійно бути в їхньому колі, згадувати…

— Боронь боже! Нізащо!

— Ну от. Ви знаєте дві епохи. У тій минала ваша молодість, а з цією незабаром познайомитеся. Коли додати ще й тих десять років, ваш досвід незрівнянно більший від досвіду ваших теперішніх ровесників. Значить, вони не можуть бути для вас рівноцінними партнерами. То що ж, вам серед дідів жити чи як? Залишаються жінки, Брег. Саме жінки.

— Може, жінка, — буркнув я.

— З однією нині важко.

— Тобто?

— Ми живемо в епоху добробуту. В перекладі на еротичні поняття це означає — жодних умовностей. Оскільки не можна здобути любові, ані жінок за… гроші. Матеріальні критерії втратили тут своє значення…

— І це ви називаєте зникненням умовностей? Лікарю!

— Так. Ви, напевне, думаєте, що оскільки я згадував про купівлю любові, то йдеться про проституцію, приховану чи відкриту. Ні. Це вже дуже давня історія. Раніше жінку вабив успіх. Чоловік імпонував їй високим заробітком, професією, суспільним становищем. В егалітарному суспільстві це неможливо. За небагатьма винятками. Коли б ви, наприклад, були реалістом…

— Я реаліст.

Він посміхнувся.

— Це слово зараз має інше значення. Так називається актор, що виступає в реалі. Ви вже побували в реалі?

— Ні.

— Ви все-таки подивіться кілька п’єс, тоді зрозумієте, які тепер діють критерії еротичного добору. Найважливішим з них є молодість. Тому всі так за нею побиваються. Зморшки, сивина, особливо передчасна, викликають майже такі самі почуття, як колись — проказа…

— Чому?

— Вам важко це зрозуміти. Але аргументи розуму безсилі проти пануючих звичаїв. Ви все ще не усвідомлюєте, як багато вирішальних колись стимулів зникло, тепер, в еротичній сфері. Візьмемо хоч би те, з чим ви так зжилися, що перестали вважати винятковим: риск. Нема його вже, Брег. Чоловік не може вразити жінку хоробрістю, відважним вчинком, а тимчасом ви знаєте, що література, мистецтво, уся культура віками живилися з цього джерела: любов перед лицем небезпеки. Орфей спустився за Еврідікою в підземне царство, Отелло вбиває з ревнощів. Трагедія Ромео і Джульєтти… Сьогодні вже нема трагедій і немає навіть умов для їх виникнення. Ми знищили пекло пристрастей, а тоді виявилося, що одночасно перестав існувати і рай. Усе тепер урівноважене, Брег.

— Урівноважене?…

— Так. Ви знаєте, що роблять тепер навіть найнещасливіші коханці? Не втрачають здорового глузду. Ніяких пристрастей, суперництва…

— Ви… хочете сказати, що все це… зникло?! — запитав я. Вперше я відчув якийсь забобонний страх перед цим світом. Старий лікар мовчав.

— Лікарю, це неможливо. Невже… це правда?

— Так. Правда. І ви мусите це прийняти, Брег, як повітря, як воду. Можливо, важко з однією жінкою. На все життя це майже неможливо. Пересічна тривалість шлюбного зв’язку — десь близько семи років. Це й так уже прогрес. Півсторіччя тому вони становили ледве чотири…

— Лікарю, я не хочу більше забирати вашого часу. Що ви мені порадите?

— Те, про що я вже згадував: відновлення колишнього кольору волосся… Це, мабуть, звучить тривіально, але це важливо. Мені не зовсім зручно радити вам таке. Але що ж я…

— Я вам вдячний. Справді. І останнє: скажіть мені, будь ласка… як виглядаю я на вулиці? В очах пішоходів. Що є в мені такого…

— Брег, ви вирізняєтесь. По-перше, ваш ріст. Щось із «Ілліади». Стародавні пропорції… ба, можливо, це навіть певний шанс, хоч ви й знаєте, яка доля тих, хто занадто вирізняється?

— Знаю.

— Ви надто великий… таких я не пам’ятаю навіть замолоду. Зараз у вас вигляд людини дуже високої і жахливо одягненої, хоч справа тут і не у вбранні, а просто ви надто мускулистий. Чи перед подорожжю ви теж мали такий вигляд?

— Ні, лікарю. Це ті два «g».

— Це можливо…

— Сім років. Сім років подвійного тиснення. М’язи у мене мусили збільшитись — грудні, на животі; я знаю, яка в мене шия. Але інакше я