Читати книгу - "Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…"

працює? Це добре… — очі її хитро заблищали».

Поправила на собі пальто і постукала в двері.

— Так, — почула зсередини.

— Доброго дня, Майє Матвіївно, — спробувала усміхнутися.

— Олівіє? — здивувалася лікарка. — Якими шляхами? Сідай, — широко усміхнулася.

— Дякую, — намагалася зберігати спокій ображена дівчина. — Я записана на огляд. Ми з Єгором чекаємо дитину.

Запанувала тиша.

Обличчя головної лікарки закам’яніло.

— Віт-таю, — нарешті важко промовила Майя. — Єгор знає?

— Дивне питання, — засміялася Олівія. — Звичайно, знає. Ми повинні були разом подивитись на нашого малюка. Але він щойно телефонував, що не дочекався мене. На роботі щось термінове, мусів бігти.

— Ясно, — знов усміхнулася Майя. — Я можу допомогти?

— Ні, ні, я записана до іншого лікаря. З вами просто привітатися зайшла, — весело закінчила Туріна. — До побачення.

Майя безсило відкинулася на спинку шкіряного крісла. Заплющила очі. Робочий день тільки почався, а сил уже зовсім не залишилося.

Після обіду зайшла до лікаря, який оглядав Олівію.

— Дивна дівчина, — поділився своїми враженнями той. — Роками п’є протизаплідні таблетки, а хоче завагітніти. Спочатку треба лікувати побічні ефекти, а потім уже мріяти про дитину.

* * *

Щодалі, то наполегливіше шукав приводу для зустрічі з Майєю Єгор. Йому здавалося, що ця жінка нещасна з його братом. Чого лише вартує, що Макар заборонив їй народжувати. Але ж вона так прагне мати дитину. Саме за цих обставин їх колись і звела доля. Майя не показує цього, намагається бути вірною своєму чоловікові, але скільки так витримає? Адже працює в установі, де щодня бачить новонароджених дітей. Хіба її не болить серце? Яку любов може відчувати до свого чоловіка жінка, яка всім своїм єством, кожною клітиночкою мріє про маля, а коханий чоловік і говорити про це не хоче. Готовий навіть примусити її убити ненароджене невинне янголятко, якщо ненароком завагітніє без його дозволу.

«Так, вона точно нещасна, — вирішив Єгор. — Вийшла заміж від безвиході, тікаючи від страшної самотності. От якби ми раніше зустрілися — тепер це була би моя дружина. Щаслива жінка й мати моїх дітей. А так… Треба її рятувати!»

«Мусимо зустрітися! Я наполягаю!» — одного дня прочитала повідомлення з Єгорового номеру Майя.

«Нам немає про що говорити. Я кохаю твого брата» — відповіла.

«Готель «Ярус», 318 номер, сьогодні о 20.00. Ти прийдеш. Інакше я все йому розповім».

Майя аж задеревіла.

Ні, вона не боялася Макара. Навпаки, не хотіла робити йому боляче. Розбити серце. Найстрашнішим було глянути у його розчаровані очі, коли дізнається про її зв'язок з Єгором. Хоча це й було до нього, та й про почуття не йшлося. Яке це має значення, коли мова йде про брата.

Тому рівно о двадцятій приїхала в готель. Приїхала, аби остаточно покласти крапку й розірвати незрозумілий трикутник. Пояснити Єгорові, що вона щаслива у шлюбі й не потребує ні його захисту, ні його турботи, ні його любові. Натомість поряд з ним живе дівчина, якій його тепло конче необхідне.

— Я знав, що ти прийдеш, — щасливий кинувся до неї Єгор, як тільки Майя переступила поріг готельного номеру.

— Не торкайся, — швидко підняла праву руку гостя, даючи зрозуміти, що прийшла лише поговорити. — Чого ти хочеш? — сердито почала. — Чого домагаєшся? Прагнеш зруйнувати сім’ю свого брата? Думаєш, якщо він зі мною розлучиться — я кинуся у твої обійми?

— Я лише…

— Не перебивай! — крикнула Майя. — Ти ж поговорити мене викликав! Отже, я говоритиму, а ти слухатимеш. Поряд зі своїм чоловіком я щаслива жінка, бо він кохає мене, а я — його. Це є правда. Так, коли знову побачила тебе у нас вдома, пригадала Домінікану. Не буду лукавити. Десь мурашки пробігли по шкірі… Але то — не любов! Такі почуття хіба що підлою зрадою можна назвати.

— То ти так його кохаєш, що готова навіть без дітей жити? — не витримав Єгор. — Я подарував би тобі радість материнства. Ти поцілувала б своє маля, пригорнула до грудей. А він ніколи цього не дозволить, ніколи!

Майя мовчала. Єгор ударив по найболючішому місцю.

— Значить, у Макара є на це причини, — промовила здавленим голосом.

— Та немає у нього ніяких причин! — зірвався Громов. — Все банально. Дружина померла при пологах. На її могилі він і поклявся, що більше жодну жінку на прирікатиме на вагітність і пологи. А тепер вірний своїй дурній клятві.

— Т-то він просто боїться за моє життя? — розширила від здивування очі й ухопилася за серце Майя. — Причина в цьому?

— Так, в цьому, але це нічого не міняє. Він не дозволить тобі стати матір’ю.

Майя мовчала й трималася за груди, наче щось переосмислювала.

— Це багато чого міняє, — ковтаючи сльози, прошепотіла. — Але в одному ти правий Єгоре, — зібралася й продовжила сталевим, впевненим голосом. — Для нас з тобою це нічого не міняє. Я кохаю Макара. Без нього дихати не можу, світла не бачу. Без нього — навколо пітьма. Це все. Більше мене не турбуй. Якщо розкажеш брату про курорт… Нехай… Я не сподіваюся, що він зрозуміє. Але моя совість чиста і перед ним, і перед тобою, — рішуче докінчила, стукнула дверима й пішла геть.

Єгор стояв посеред кімнати, мов громом уражений.

Нарешті зрозумів наскільки глибокі почуття об’єднують Майю і Макара. Перед ними він тільки шапку зняти може. Нічого подібного їй не запропонує. Так, Майя йому подобається. Але, щоб світла не бачити, щоб навкруги пітьма… Не впевнений, що здатен на таке. Та й Макар давно заслуговує на особисте щастя. А ця жінка просто ідеальна: розумна, любляча, вірна.

«Любов і вірність, — раптом задумався Єгор. — Це дуже цінні речі. Треба бути повним дурнем, щоб не цінувати їх».

Раптом згадав про Туріну. Ця жінка вже стільки часу вірна йому, любить, терпить образи. Хіба не заслуговує його тепла?

Від душі, подумки побажав