Читати книгу - "Крадій"

133
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 40
Перейти на сторінку:

— Я не можу залишатися в одному місці надто довго.

— Думаєш, твої вороги знайдуть тебе тут?

— Я впевнений, що вони досі шукають. Можливо, вони подумали, що я вислизнув з їхньої сітки та перестали шукати в цій місцині. Але навряд чи. Абгік матиме карти, якими можна грати по всій країні — я впевнений, що він тримає кілька фігур тут. А я... Є певні речі, які я маю зробити.

— Які речі?

— Перемогу отримує той, хто ховатиметься найдовше. Я чужинець у цій країні; навіть тут, навіть з тобою, я не можу ховатися вічно. Я маю питання, що потребують відповідей. Я не розумію, чому Абгік хотів грати в цю гру. Я не розумію, чому Дім Ігор дозволив їй статися.

— Хіба ти не казав, що був п'яний?

— Гра не рівна. Абгік має природну, негайну перевагу. Він може сховатися в цій країні: його обличчя не примітне. Моя шкіра заважає мені ховатися. Він має ресурси, якими може користатися; мав час, щоб розставити свої фігури — фігур у нього більше, ніж йому було здано. Я цього не мав. Гра не дає втіхи, якщо є неминучим знищенням супротивника. Дім Ігор міг утрутитися, зрівняти ставки до того, як вони були зроблені, але не зробив цього. Це... цікаво.

Вона тихо кивнула, її погляд залишив його та звернувся до лісу.

— Якщо це для тебе важливо, ти мусиш робити це.

Вночі вони лежали на протилежних краях хатини. Вона відвернулася, коли він роздягався, і натягнула свою тонку ковдру до самого підборіддя, коли умощувалася спати.

Вони лежали, відвернувшись одне від одного, та вдавали, що сплять.

Розділ 22

Наступного ранку він прокинувся, і вона сказала:

— Я піду по припаси.

Він проводжав її поглядом, коли вона їхала на велосипеді в сіре ранкове світло; ліс шепотів, з настанням дня збиралися мухи. Певний час він крокував по хаті, а коли сонце випарило сирість і спека дістала навіть до тіней, заганяла їх далі, він став ходити вздовж краю лісу.

Сонце здійнялося вище, він походив і посидів, потім ще трохи походив, малював патичком візерунки на земляній підлозі, дивився в небо, ходив, чекав.

Невдовзі після опівдня він почув торохтіння велосипеда по доріжці. Він підвівся та стояв, важко дихаючи, не розуміючи чому, доки не з'явилася вона: на спині рюкзак, у кошику фрукти та загорнутий у листя сирий рис. Він розкрив рот, щоб сказати: «Що?»

Мить того, що могло би бути. Ми набираємо в груди повітря, як і він, і готові сказати «вибач», «бувай», «до побачення», «адью», «прости мене», «будь зі мною»... — усе це крутиться на нашому язиці в ту мить втягування повітря, але Ремі...

...Він не сказав нічого, бо вона заговорила перша, незграбно злізаючи з велосипеда, який кинула на місці й подріботіла до нього, схопила його за передпліччя й міцно тримала.

— Тобі треба йти! — прошипіла вона. — Іди негайно!

— Я не...

— Я пішла до села, а вони всі витріщалися на мене, а потім відводили погляд. Діти витріщалися, старі жінки витріщалися, матері витріщалися, батьки витріщалися, а коли я зібралася їхати, син фермера повернувся до матері та спитав: «А її вони теж заберуть?» Найбагатший фермер має віз, на якому їздить до ринку — не було ні возу, ні фермера, але ж у найближчі три дні ринку не буде! Певно, тебе побачили — тобі треба йти.

— Це ще не доказ, — відповів він, відчуваючи гупання пульсу під язиком; горло напружилося, повітря бракує. — Це не означає...

Вона сунула йому в руку пакунок загорнутого в бананове листя рису.

— Тобі треба йти, — повторила вона. — Вони знають.

Він наче уві сні зібрав свої убогі пожитки, не заперечував, коли вона сунула в його рюкзак також чашку та дерев'яну ложку. Потім він стояв перед дверима її хати, в яких стояла вона, і наче в маренні казав:

— А як же ти?

— Моєму життю нема загрози.

— Точно?

— Ця гра... Ти в ній виграєш?

— Я... Можливо. Не знаю.

— Іди, — повторила вона, злегка похитавши головою. — Просто йди.

Він не ворухнувся.

— Якщо ти програєш, мені від тебе не буде жодної користі, — сказала вона. — Іди.

Він пішов.

Розділ 23

Злість — не корисна емоція для гравця.

Він знов іде сільськими шляхами, далі від дороги, далі від людей, далі від усього, крім шмагання сонця та зміни вітру, і нагадує собі, що він не злиться. Не злиться на себе, не злиться на Фон, не злиться на Абгіка Лі, не злиться

1 ... 19 20 21 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крадій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крадій"