Читати книгу - "Кривавими слідами"

гаком, нервувала, хоч і намагалася приховати це. Щоразу збивалася у свідченнях. Та найбільш напружило Скляра те, що вона собі на умі. Такі можуть приховувати щось важливе.

– Валентино Михайлівно, із вами сьогодні спілкувалися працівники патрульної, так? – вирішив поставити пряме запитання Єгор.

Працівниця Бойко мовчки кивнула.

– Ви повідомили їм, що на рахунок фірми нещодавно надійшли значні кошти, а саме півмільйона.

Знову тільки мовчки погодилася.

– Звідки ці гроші, ви знаєте?

За вікном монотонно крапало: танув сніг. Єгор відзначив, що в цьому маленькому кабінеті хороша ізоляція: зовсім не чути, що відбувається в коридорі. Хоч більш імовірно, усі просто принишкли, перелякавшись візиту поліцейського. Звична річ у його практиці. Особливо, коли людям є що приховувати.

Іванощук пояснила знехотя, несподівано захриплим голосом:

– Мáрко Вітторіно позичив їх панові Бойку.

Скляр поморщився: через серйозну огрядність жінка страждала на задишку. Єгор терпіти не міг звуки важкого дихання при задишці. У такі моменти, здавалося, і самому бракне повітря. Більше того, ця пані скидалася на бабу, що все життя торгувала на ринку: зухвала і достобіса любить маніпулювати людьми. Слідак навіть не сумнівався: якщо дозволити – вилізе на голову. Звісно, тільки не йому.

– Звідки ви знаєте, що то саме він дав у борг? – переборов неприємне враження Єгор.

– Пан Бойко сам мені про це сказав. – Знову задишка, викликана, очевидно, хвилюванням.

– Гроші були переведені з рахунку Вітторіно на рахунок фірми?

– Тільки частково. Половина через «Приват24», решта – готівкою.

– Половина на половину? Ви впевнені, що саме так? Ми перевіряли рахунки і помітили зовсім іншу суму.

– Двісті тисяч через «Приват24». Решта – готівкою, – виправилася.

– Чому у вас трусяться руки? – Скляр звузив очі, скануючи вираз обличчя бухгалтера. Жінка теж від нього не «відставала»: сканувала його. «Погляд маніпулятора, – усміхнувся сам до себе слідчий. – Намагається зрозуміти, де в мене слабинка. Ну-ну, пані. Спробуйте на мене вплинути».

– Прошу? А, трусяться… – Винувато посміхнулася, сховала руки під стіл. – Бачте, я просто сьогодні ще не встигла випити кави. Тиск впав.

«Старається викликати жалість», – розгадав поліцейський.

– Пан Бойко не встиг вас попередити, щоб ви не розповідали в поліції про реальну суму боргу? – проігнорував Єгор скаргу на здоров’я.

Іванощук знехотя кивнула. Цього разу її обличчя змінилося: скам’яніло. «Образа. Наступна стадія маніпулювання. Коли не вдається викликати жалість із приводу будь-чого, маніпулятори всіма силами намагаються дати тобі зрозуміти, що ти черствий та егоїстичний», – Єгор щиро потішився спробам жінки.

– Що він вам сказав, коли дізнався?

– Він розсердився… Але я впевнена, він ні в чому не винен, – відразу додала бухгалтер. Цього разу прямо подивилася в очі. Майже зверхньо.

«Ще один із прийомів. Намагається вказати мені, хто тут господар, – злегка усміхнувся очима. – Стара шкапо, я тут господар». Тепер Єгор не просто кинув на неї прямий погляд, а й затримав надовго. Так, що жінці довелося відвести очі першій. «Ну ось, господар тут я[4]».

– Я багато років працюю з паном Бойком, – додала бухгалтер. Виклику в очах її вже не було, але прихована злість та страх перед представником закону нікуди не зникли. – Так, він часом затримує зарплати і платежі, інколи довго не віддає борги партнерам, однак на вбивство не здатен. – Неприємне хрипле дихання від задишки. Майже зі свистом.

– Як справи на фірмі? Є якісь проблеми? Загроза банкрутства, скажімо?

– Немає, – заперечно похитала головою.

«Надто швидка відповідь», – визначив Єгор.

– Я все одно дізнаюся, пані Валентино. Краще сказати зараз, інакше вважатиму вашу брехню перешкоджанням розслідуванню навмисного вбивства. А за це вам загрожує кримінальна відповідальність.

Жінка замовкла. Запанувала тиша, яку порушував лише звук танення снігу на вулиці. Тільки зараз Скляр помітив: вікно відчинене на кондиціонування. Ось чому так добре чути. А і справді, у кабінеті на диво душно. «Бойко не має грошей віддати борг, але навіть не думає про економію», – подумав Єгор, зиркнувши на радіатори для автономного опалення.

– Вже півроку, як ми маємо проблеми, – нарешті, відповіла Іванощук. – Ми вважали, що позичені гроші допоможуть, вони і справді врегулювали ситуацію. Проте віддати все, як обіцяв пан Бойко, фірма справді не здатна.

– І через це дружбі прийшов кінець?

– Упевнена, що вони помирилися б. Мáрко Вітторіно був дуже запальним. Ну, знаєте, італійський гарячий темперамент. Гадаю, із часом усе б уляглося.

– І Бойко б віддав кошти?

Знову мовчанка. Відтак відповідь знехотя:

– Сподіваюся.

– Тобто ви не можете на сто відсотків ручитися, що пан Бойко мав намір виконати обіцянку?

Бухгалтер кивнула на знак згоди.

– Була якась розписка? – поцікавився слідчий.

– Ні, все на довірі.

* * *

Вівторок, 22 січня 2019 року. 11:00

– Артему Бойку справді було вигідно вбити Вітторіно. – Власта торкнулася позначки «Виконано» на планшеті[5]. Програма прийняла повідомлення.

Щойно вони з Валентином розібралися із черговим завданням: на дитячому майданчику двоє чоловіків розпивали алкогольні напої. Наразі патрульні здійснювали вільне патрулювання[6].

– Власто, – відказав Валік, який був за кермом, – це не наша компетенція.

Замість відповіді жінка почала надиктовувати на планшет рапорт про тільки-но виконану роботу. Завершивши, перечитала. Потому мовчки відклала планшет.

– Власто, – наважився заговорити з колегою Валік. – Не сердься на мене. Це справді не наша справа.

– Невже тобі не цікаво?

– Цікаво, Власто. Але ж ми не маємо права цим займатися.

Власта зітхнула, глянула у вікно. У голові все ще відчувалася важкість від недосипання, проте минула ніч виявилася настільки захопливою для патрульної, що сьогодні, незважаючи ні на що, почувалася бадьорою. Навіть дочка вранці це зауважила. Що не можна було сказати про напарника: йому поява на роботі далася нелегко.

Певний час вони з Валентином їхали, уважно стежачи за рухом на дорогах. Але зовсім скоро Власта знову не втрималася:

– Він має мотив.

– Бойко?

– Так. Триста тисяч, які не хотів віддавати, – чималі кошти. І він збрехав поліції, сказавши, що все віддав.

– Власто, він просто скористався ситуацією. Немає жодного документу, який би засвідчував цей борг. Через «Приват24» Бойко відправив стільки, скільки йому передав Вітторіно через той самий «Приват24». Дуже мало людей узагалі знають про цей борг. Навіщо йому розповідати нам про те, що лишається ще цілих триста тисяч?