Читати книгу - "Вдова узурпатора"

камзолі, старомодних чоботах з відворотами й котячими лапами замість рук. На обличчі чоловічка застиг смертельний жах.

— Хай живе король! — крикнув чоловічок тремтячим голосом і по-котячому засичав на священика.

Захисник віри відкрив рота від здивування, і тягар, що скував нас, зник.

— Нечиста тварина наважилася з’явитися переді мною?! — священик понизив голос до драматичного шепоту й доторкнувся до блакитного хреста на шиї.

Чоловічок скулився й жалібно нявкнув, пазурі на лапах-руках то з’являлися, то знову втягувалися в м’які подушечки. Захисник віри гидливо посміхнувся й натиснув курок. Автомат виплюнув коротку чергу й змовк. Чоловічок дивно зігнувся, хапнув власні чоботи, потім м’яко осів на підлогу. Ще кілька секунд на підлозі беззвучно звивався чорний кіт, чорна ящірка й… усе. Не залишилося нічого.

Клюс із лютим лементом схопився на ноги, вихопив пістолет, водяний струмінь бризнув з дула, перелетів кімнату й потрапив священикові в груди. На білій сутані відразу утворився акуратний отвір на зразок кульового, з нього поштовхом вихлюпнулася кров, а ще за мить Захисник щирої віри розпростерся там, де щойно корчився Емі.

«Клац-клац, клац!» Двоє в сутанах повалилися, тягнучи за собою Афараса, водій «газелі» безглуздо змахнув руками й упав прямо на розкладачку. У будинку різко запахло порохом.

Клюс відразу навів на вікно дуло водяного пістолета, але курок не натис: за розбитим склом виднілося обличчя Плейте.

— Не стріляй! — поспішно сказав він.

Алакс Плейте розповів, як залишив у платному гаражі свою занадто вже примітну машину, взяв замість неї бувалого «носорога», закупив у магазині запас продуктів і поїхав до хатини Машрі. Сховавши вантажівку неподалік від дороги, до хатини він пробирався пішки.

— Я приспів саме вчасно, — Плейте посміхнувся й сховав у кобуру «асту». — Збирайтеся, до Гнізда Пітьми шлях неблизький.

До Гнізда Пітьми?! Невже мені пощастить перехитрити долю? Напевно, треба було радіти, але я вже не могла. Я пригорнула до себе Клюса й зайшлася таким плачем, що голову відразу стисло обручем болю. Батько, ти, Дім Фут, Емі… Настала моя черга. Чому світ задуманий так кепсько?!

— Заспокойтеся, — у голосі Плейте пролунали надзвичайно м’які нотки. — Заспокойтеся, Есто.

Удвох із Клюсом вони посадили мене на ліжко, Плейте приніс звідкись склянку води, і я довго пила холодну, із присмаком заліза воду, а Клюс мовчки гладив мою руку. Жодної сльозинки не скотилося по блідих щоках короля, лише стала помітнішою темна смужка біля краю волосся. Мій братик подорослішав за ці дні років на десять… Хоробрий руденький заєць. Сподіваюся, ти знайдеш свою дорогу в житті.

На підлозі застогнав Афарас. Я зовсім забула про нього! Сподіваюся, з ним нічого поганого не трапилося?! А старий, з ним же що?!

— Подивіться Машрі, Алаксе!

Ми з Клюсом допомогли піднятися янвайцю, а до ліжка він і сам дійшов. Плейте оглянув старого, перевірив пульс і з жалем похитав головою:

— Нічого не можу зробити.

— Що цей святенник ляпав про жертву? — важко видавлюючи із себе слова, раптом запитав Афарас.

— За законами Анемора раз на сто років хтось повинен добровільно прийняти смерть, щоб підтвердити любов до Світла й умилостивити сили Пітьми. Душа дістається Світлу, тіло відходить до Пітьми. Церемонія здійснюється на особливому святі — Святі нічного світила. Іде вже третій рік нового сторіччя, а Жертва дотепер не принесена. Наш маг Ламас відстрочив свято Місяця, не запитуйте мене, як. Король Анемора Арнальдо Діано Лу так любив свого сина, що відрікся на його користь від престолу, і вручив йому Місячний Диск до строку, а сам став регентом. Батько вмер дуже скоро.

— Його вбили, — тужно додав Клюс. — Дано Іт.

— Дано здобув владу в державі, ставши нашим опікуном, але тільки до повноліття Клюса. Сила Місячного Диска майже не підкоряється дитині…

— Дещо я все-таки можу! — вставив Клюс.

— Дано вирішив стати королем, але без Диска це неможливо, оскільки він не є прямим спадкоємцем. Він усього лише один із двоюрідних братів моєї матері. Диск звичайно зберігається в головного мага королівства, щоб ніхто не смів зазіхати на престол за життя правлячого монарха. Тоді Дано змовився з жерцями й, коли настав час вибору гідного для Жертви, Малу підсунув Клюсу папір на підпис, пообіцявши натомість набір солдатиків.

— Я був тоді маленький, — пробурчав Клюс.

— З тих пір наш маг не знав спокою, намагаючись відвести лихо від короля, і одного разу людське серце просто не витримало. Ми негайно покинули Анемор, але вбивці наступали нам на п’яти. Ми шануємо і Світло, і Пітьму, але заступництво Пітьми дає певні переваги тілу, а заступництво Світла — душі. Дано Іту дуже хотілося сторгуватися з Пітьмою. Жерців турбувала доля зниклого Місячного Диска, вони хотіли розпоряджатися королівською владою на власний розсуд і розбудили Сплячого — останню Жертву богині Місяця…

— Для столітнього старця він має досить молодий вигляд! — не стерпів Клюс.

Молодий вигляд? Я взагалі не пам’ятаю обличчя Сплячого. Добре пам’ятаю одяг: такий точно, як на манекені або на картинці в підручнику історії, а от обличчя…

Двері хатини беззвучно відчинилися, і на порозі з’явився Сплячий. Коричневий сюртук, жилетка, біла сорочка… Кульовий отвір на сюртуку трохи вище за рівень серця. А обличчя? Обличчя Філіпа!

Плейте машинально схопився за «асту», але я скрикнула: «Ні!» — і його рука опустилася. Сплячий повернувся до нас, і стало видно вмятину на коротко обстриженій голові, куди обрушився ствол автомата Діма Фута. Сплячий не поспішаючи переступив через тіло людини в сутані,