Читати книгу - "Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька"

1944 р. Отож, у кого Климишин запозичив ті відомості, я особисто здогадатися не можу, а прямих посилань він, наскільки це відомо, не залишив.

Цитую далі. Т. Гривул вказує: «точних даних про кількість членів ОУН, які визнавали провідником А. Мельника, немає, відомо, що їх на території Німеччини перебувало близько 500». «Наявні дані (які? хто їх наводить? на що при цьому посилається? – Д. Я.), – продовжує він захоплюючу розповідь, – свідчать про те, що ОУН А. Мельника у чисельності програвала РП ОУН та відчувала гостру нестачу кадрів». Далі, з посиланням на того таки І. Климова, дослідник наводить дані про «щонайменше 20 000 підпорядкованих членів ОУН» плюс про 7000 націоналістів, які перебували на окупованій Німеччиною частині Польщі.[57]

Версії сучасних дослідників (продовження)

Лише вісім років тому канонічну цифру «20 000», нарешті, відкинув І. Патриляк. Він висловив «переконання», що станом на кінець 1939 р. чисельність ОУН «не перевищувала 8 – 9 тис. осіб. Разом з найбільш активними симпатиками Організації їх могло бути близько 12 тис. і навряд чи більше».[58]

Наскільки я зрозумів, тут йдеться про чисельність ВСІЄЇ, ще не розділеної ОУН – включно з тими її діячами, які сиділи по польських тюрмах та концтаборах, мешкали на території Німеччини (з інкорпорованою до її складу Австрією), Італії, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії тощо.

Для порівняння подам чисельність принципово ворожого українським націоналістам українського комуністичного загону: станом на 1 січня 1924 р. КП(б)У нараховувало близько 57,4 тис. членів і кандидатів, на початок 1928 р. – 196,7 тис, на початок 1933 р. – уже 550 тис.[59]

Скільки ж націоналістів жило і функціонувало на території Галичини?

Версія автора

Цього ми не дізнаємося, мабуть, уже ніколи. Але, у будь-якому разі, це – максимум декілька десятків осіб. Можливо, але дуже маловирогідно, сотня-дві.

Аргумент на користь останньої цифри, взятої мною з голови, простий: підпільна організація, проти якої системно працюють паралельно та одночасно правоохоронні органи декількох європейських країн та СРСР, організація, все керівництво якої після Варшавського та Львівського процесів сидить по тюрмах, за визначенням не може бути масовою. В таких умовах ті, хто тимчасово перебували на волі, просто зобов'язані були «лягти на дно», припинити або радикально обмежити контакти з іншими підпільниками, очікуючи на «найкращі часи». Крім того, реальний мобілізаційний ресурс ОУН на власне «українських землях» упродовж всіх 1930-х – це українські студенти Львівського університету політехніки та національних гімназій малих містечок – Бережан, Золочева, Стрия тощо.

Спробуймо поглянути на міжвоєнний український націоналістичний рух з іншого боку. Так би мовити, «ззовні», з-поза меж Східної Галичини та передвоєнної Польщі.

ОУН: дії

Усі вони відомі давно, описані в усіх деталях у десятках (якщо не сотнях) публікацій. У межах цієї розповіді годиться хіба що нагадати – саму ОУН проголошено на еміграції, у Відні 1929 р. Перша гучна її акція припадає на серпень 1931 р. Це – убивство в Трускавці Тадеуша Голувка, керівника Інституту дослідження справ національностей, згодом – східного відділу Міністерства закордонних справ, творця концепції визволення поневолених народів СРСР.

Тадеуш Голувко

Наступні акції такі:

– 1932 р., 30 листопада: напад на пошту в м. Городок (невдалий). Засуджені: Василь Білас (1911 р. н.), Дмитро Данилишин (1907 р. н.) (обидва – убивці Голувка), Маріян Жураківський (1907 р. н.) (всім – смертна кара). Маріяну смертну кару замінили 15 роками ув’язнення. Зауважимо: «автором задуму перетворити фактичний провал акції на високу національну трагедію був саме Степан Бандера»;

– 1933 р., 21 жовтня: вбивство консула СРСР у Львові Олексія Майлова;

– 1934 р., 15 червня: вбивство у Варшаві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького.

Броніслав Перацький

У цьому місці годиться перевести дух і сказати декілька слів про цей терористичний акт. ОУН заявила: вбили міністра Перацького