Читати книгу - "Звичайна вдячність"

на п’яти. Ми стояли в проході і дивилися на розкидані по брудній підлозі розібрані деталі моторів, газонокосарок та конденсатори холодильників. Комора радше нагадувала поле битви гладіаторів, вкрите останками переможених. Хлопцям та картина видавалася напрочуд захопливою, та водночас вона свідчила про безлад і відсутність порядку в сім’ї. Почувся хрускіт гравію: Пітер ішов до нас. На ньому була бейсбольна кепка, він так низько її натягнув, ніби ховався від пекучого сонця.

— Ліпше б вам забиратися звідси геть, — мовив він. — Батько може розлютитися.

Я нахилився й зазирнув під дашок його кепки.

— Звідки в тебе цей синець під оком?

Він торкнувся ока і відсахнувся:

— Мені треба йти, — сказав він. — І вам теж.

Саме так. Я побачив, як батьки вже прямують до машини і гукають нас. Пітер мовчки пішов до заднього входу і навіть не обернувся на прощання.

Додому їхали мовчки. Зайшовши в будинок, мати сказала:

— Хлоп’ятка, а чом би вам не погратися трохи надворі? Повернетеся — і я приготую бутербродів і смачного компоту.

Обіч від нашого подвір’я висіла гойдалка — шина, прив’язана до в’яза. Туди ми і подалися. Джейк любив гойдатися, там він міг згаяти чимало часу, постійно базікаючи. Він заліз на шину і попросив мене закрутити гойдалку. Я взяв його за плечі і обертав доти, доки вся мотузка міцно не закрутилася, а тоді відступив крок назад. Джей закружляв, як дзиґа.

З вікна кухні позад мене долинали обривки розмови.

— Вони збрехали, Натане. Усі жінки в хорі сказали, що Амелія хвора. Мені слід було здогадатися.

— А що ти очікувала почути від її друзів та сусідів? Що її побив чоловік, і їй було соромно показувати свої синці на людях?

— Але не тільки її. Він побив і Пітера.

Джейк зліз із гойдалки і пішов похитуючись. Його аж нудило від кружляння. Я на мить втратив нитку розмови. Брат упав, а тоді знову почувся голос матері. О, скільки ж там було злості!

— Я і не чекала, що мені скажуть правду, Натане. Я переконана, що вони вважають це справою виключно родини Клементів. Але вони мали б сказати тобі.

— Тому що я пастор?

— Тому що ти і її пастор. І якщо вона не може ні до кого звернутися, то їй слід поговорити з тобою. Люди довіряють тобі таємниці, Натане, я це знаю. І не лише тому, що ти пастор.

Джейк нарешті підвівся і знову побіг до гойдалки. Я вже хотів його закрутити, але він відмахнувся і почав собі просто гойдатися.

Я почув, як увімкнули воду на кухні і запалили плиту.

— Він же деякий час був у таборі для військовополонених у Північній Кореї. Ти знала про це, Рут? Йому і досі сняться кошмари. Він п’є, бо вважає, що це допоможе їх позбутися, — сказав батько.

— Тобі теж сняться кошмари, але ж ти не п’єш.

— Кожна людина по-своєму безсила супроти шкоди, завданої йому війною.

— Декому ж вдалося легко переступити через жахи війни. Я чула, вони стверджують навіть, що служба в армії — то найкращий період у їхньому житті.

— Тоді вони воювали на іншій війні, ніж я і Тревіс Клемент.

Сидячи на гойдалці, Джейк крикнув:

— Не хочеш погратися в м’яча?

Певна річ, я погодився й побіг у будинок, аби взяти м’яч та наші бейсбольні рукавиці. Батько вийшов з будинку через бокові двері і попрямував до церкви. Я швиденько наблизився до нього і спитав, куди це він зібрався.

— Мені потрібен Гас, — відповів батько.

— Нащо?

Відповідь я вже майже знав. Гас добре знав місцеві пивнички, а батько — ні. Хто ж, як не Гас, був у курсі, де пан Клемент напився.

— Мені потрібна його допомога.

— З тобою можна?

— Ні.

— Будь ласка…

— Кажу ж, ні.

Батько рідко коли говорив так грубо, але з його тону стало зрозуміло, що годі чекати пояснень. Я спинився, і він пішов до церкви сам.

Ми з братом зайшли в будинок, мати порядкувала з вечерею. На другому поверсі Джейк схопив свою рукавицю, яка лежала на підлозі, а я намагався знайти свою в шафі. Він натягнув її собі на носа, ніби вдихаючи аромат старої шкіри, і несподівано сказав:

— Він ніколи не говорить про війну.

Дивина, а я був упевнений, що на гойдалці братові не чутно було розмови батьків. Саме це мене