Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

який означав заборону приїжджати. Аж врешті одного дня спокійно кивнула головою на підтвердження. Наступного дня батько поїхав на обійстя сам, молодь залишилася в місті. Подивився спалену хату і чотири витоптані „гнізда” у високому збіжжі навколо оселі. Вдень і вночі кочували там члени УПА, чекаючи нашого приїзду. Таким чином невідома українка врятувала нас від кровопролитної трагедії».

Джерело: S. Roztropowicz-Szkubel, Ostrzeżenie, [у:] Bracia zza Buga..., с. 106–110.

Сатиїв, ґміна Варковичі – українське село, а також маєток, в яких проживало кільканадцять польських родин.

Після невдалого нападу бандерівців на початку 1943 року, родина Леона Салецького, за порадою сусіда-українця, виїхала до Берестечка (Горохівський повіт).

Джерело: A. Zawilski, Znów ożywają kurhany..., с. 130 (свідчення Леона Салецького).

Свищів, ґміна Ярославичі – польська колонія.

Наприкінці червня 1943 року на колонію напали члени УПА з сусіднього українського села з такою самою назвою та застрілили кільканадцятьох поляків. Врятувалися, між іншим, сестри Томицькі. «Я і сестра, – пише Ядвіга Ґрабарчик, дівоче Томицька, – оглянувшись, бачили в руках нападаючих нашу маму, і тоді вже не було можливості її врятувати. [...] Втікаючи від націоналістів УПА, ми бігли через українські хутори й села, зустрічали українців, зокрема, старшого віку, які показували нам безпечні шляхи і таким чином допомагали нам втекти від бандерівців».

Джерело: AIPN, 27 WDAK, VIII/12, Свідчення Ядвіги Ґрабарчик, арк. 24–24зв.

Стовпець, ґміна Верба – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

У липні 1943 року українець Дем’ян Коблюк попередив польську родину Мацюків, кажучи, що вони мусять тікати, оскільки зараз за ними прийде УПА, члени якої чекають в його стодолі. Частина родини встигла втекти до Верби, проте 70-річного Каєтана Мацюка схопили й вбили, разом з іншою польською родиною Шаповалів. Коблюк та його мати, Палажка, опікувалися Броніславою, дочкою вбитого, яка залишилася в селі, переховували її та годували.

Джерело: A. Biedrzycka z d. Maciuk, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 2001, № 57, с. 14.

Ярославичі, ґміна Ярославичі – село зі значною перевагою українського населення над польським.

18 червня (за іншою версією 22 травня) 1943 року група озброєних членів УПА влаштувала масове вбивство понад 50 поляків. За твердженням свідків, загинули також, за надавання допомоги полякам, чотири особи з української родини Жердицьких: Андрій Жердицький (48 років), який до війни був війтом; його дружина Марія (45 років); їхній син Сергій Жердицький (24 роки), та їхня 19-річна дочка Надя.

Джерело: H. Komański, Powiat Dubno, „Na Rubieży” 1998, № 30, с. 26–27 (м.ін., згідно свідчення Ядвіги Стефаницької, дівоче Янковська).

ЗДОЛБУНІВСЬКИЙ ПОВІТ

Гурби, ґміна Будераж – польське село.

2 червня 1943 року українці з сусідніх сіл, у кількості близько 1000 осіб, винищили близько 250 поляків.

З родини Яна Осташевського врятувалося двоє дітей. «Це попелище бачила моя дружина, – згадує Казимир Баня. – Через три дні хтось безіменний привіз її вночі возом та кіньми тата до міста, з якого він з дітьми втікав. Бабуся цих дітей, ідучи раненько вулицею, побачила внуків, які сиділи на возі. Бабуся питає: „Хто вас, дітки, сюди привіз?”. „Пан”. „Який пан?”. Незнайомий дітям пан. Тут ми маємо приклад милосердя з боку безіменного, можна сказати, героя-українця, який вирвав дітей з погрому і врятував їх від мученицької смерті».

Джерело: K. Bania, Na Wołyniu, [у:] Bracia zza Buga..., с. 12.

Дермань, ґміна Мізоч – велике українське село, в якому проживало кільканадцять польських родин.

У 1943 році від рук УПА загинуло близько 150 поляків. 11 травня були вбиті Ян і Владислав Ломбардо. Донька Владислава, Христина, в той час перебувала в Острозі. «Коли я наближалася, – згадує свій приїзд до Дерманя, – побачила, що свою й нашу корови пасе Андрій, наш сусід. Він був наляканий моїм приходом.

– Христино, тебе вб’ють!

– А де батько? – Я питаю. І чую відповідь:

– Учора ввечері вбили батька й діда. Це виявила Надя, коли вийшла до вас вранці та врятувалася».

Авторка розповіді, тоді 15-річна, з тих пір мусила приховуватися, а першу ніч провела в будинку школи, де нею опікувалися три вчительські родини – одна російська і дві українські.

Джерело: K. Pająk, Wspomnienia wołynianki, [у:] Polacy i Ukraińcy – zabliźnić rany, wybór i komentarz L. Żur, Suwałki 2001, с. 84–85.

Зелений Дуб, ґміна Будераж – польсько-українське село.

Улітку 1943 року члени УПА вбили близько 60 поляків. Багато родин було живцем спалено в їхніх хатах. Ян Верещинський, – тоді 14-річний, – так писав про своє спасіння: «За два дні перед маршем до Шумська врятувала мені життя Настя Гук, дружина Гука Сили і мати Гука Саватія, який, за наказом свого командира, мав мене вбити. Цей наказ ми з Настею почули крізь двері сусідньої кімнати. Настя, ризикуючи, мене вивела, ховаючи під широкою запаскою і полегшила мені втечу».

Джерело: Свідчення Яна Верещинського, [у:] W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 2, с. 1244.

Мізоч, ґміна Мізоч – містечко, населене в більшості євреями (до 1942 р.), а також поляками й українцями.

Наприкінці серпня 1943 року члени УПА вбили близько 100 осіб. Перед нападом, за відмову вступити до УПА, був убитий разом з родиною столяр, українець на прізвище Захмаст (або Захмач). Урятувався тільки його 8–9-річний син, яким заопікувалися поляки. Станіслава Ковальська перед нападом була попереджена українцем Давидюком з села Стубло.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с.