Читати книгу - "Грішниці. Сфінкс"

— Так, сеньйоро, каюся: консерватор і анархіст. Це протиріччя, але ж усе наше життя зіткане з протиріч…

Про випадок з Авіадорою було забуто. Ріголетто дотепно розповів дещо про брудну політичну кампанію, яка розпочалась у ці дні. Він добре знав історію і людей своєї країни й кількома словами змальовував їх такими, якими вони були насправді. Йому доручили сфальсифікувати списки виборців — адже він умів це робити як ніхто. То була його висока й шляхетна місія: він скорочував голосування і в такий спосіб чинив опір облудній владі, щоразу воскресаючи, як Христос із мертвих. Працював тільки під час виборів, а потім жив тим, що збирав платню. Але нерідко траплялося, що успіх зраджував його. Так, минулого тижня він заліз на трибуну, встановлену на велелюдному майдані, наміряючись виголосити гучну промову, але розв'язка була катастрофічна. Пришелепуваті однодумці зробили надто високу трибуну, і з-за стін цього бастіону тільки ледь-ледь визирав його ніс. На майдані зчинився свист. Потім, коли побачили промовця, почали сміятись і кричати: «Ріголетто! Ріголетто!» Його голос потонув у страшенному гаморі, і він мусив лід глузливі вигуки натовпу забратися геть. Отак надмірна популярність часто шкодить великим людям…

Тереса реготала до сліз, слухаючи цю розповідь, супроводжувану кумедними жестами й гримасами Ріголетто, який глузував не стільки з інших, скільки із самого себе, і намагався розказати про все так, як воно діялось насправді.

Стояла спека, хоч минали вже останні дні жовтня. Штори на балконі були розсунуті, й сонячне світло заливало кімнату. Ріголетто на хвилину замислився, розглядаючи сонячні плями на підлозі. Думав про те, як було б чудово бавити тихі пообідні години з такою жінкою і в такій затишній кімнаті. Він часто казав собі, що добро на світі розподілене несправедливо…

З цих роздумів горбаня вивели голоси, що. наближались у коридорі. Він і Тереса прислухались.

— Сьогодні, сеньйоро Флоро, надто неспокійний день, щоб дарувати вам таку приємність, — з помітним іспанським акцентом добродушно говорив чоловік.

І справді, весь дім наче кипів. Здавалося, що тут мешкає легіон божевільних. До того ще й з вулиці долинали гомін, регіт і вигуки людей, які сунули суцільною лавою, гаряче й збуджено сперечаючись.

— Та ви хоч одним оком киньте, доне Рудесіндо, і я вас більше не турбуватиму.

Тереса впізнала голос орендаторки дому Флори, котру вона бачила рідко. Ріголетто стрепенувся і сказав їй на вухо:

— Це дон Рудесіндо, власник будинку. Я зникаю! Не попрощавшись, він підплигнув, наче клоун, і вискочив перед носом у дона Рудесіндо, котрий зупинився в дверях і лиш здивовано провів його очима.

— Дозвольте зайти, сеньйорито Тересо? — солодким голосом, в якому теж вчувався іспанський акцент, спитала Флора.

— Заходьте.

Флора зайшла. То була вайлувата, завжди усміхнена матрона з величезними грудьми, що ледве вміщалися під панциром корсажу. Під лискучим чорним волоссям виблискували сережки. За нею ішов високий добродій з русявою бородою, акуратно розділеною посередині проділом, що робила його схожим на дипломата. На носі мав пенсне, прикріплене ланцюжком до золотого з монограмою ґудзика на вилозі піджака. Його поважна лисина з поодинокими світлими волосками заблищала на сонці. Глянувши на Тересу, він, як видно, приємно здивувався, бо вираз його обличчя раптом змінився, і він схиливсь у галантному поклоні. А потім весь час нишком кидав на неї жадібні погляди.

Флора коротко відрекомендувала його:

— Дон Рудесіндо Сармієнто, власник будинку. Він хоче подивитись, що тут треба полагодити.

Тереса знала про цього чоловіка з газет, з повідомлень про крупні операції його фірми, бачила його ім'я на вивісці великого магазину на вулиці Рікла. Тепер, побачивши гарно вдягненого елегантного мужчину, здивувалась, бо уявляла його грубим дебелим вайлом, таким собі товстосумом, не здатним зв'язати двох слів.

Дон Рудесіндо належав до аристократії гаванських комерсантів. Як майже, всі іспанці, що розбагатіли на Кубі, він походив з бідної родини, але поступово справи його пішли вгору, і багатство дедалі зростало. Він був астурієць, земляк Флори, батьків якої він знав з Іспанії, і любив похвалитися своїм шляхетним походженням. На Кубі його тримала сім'я. Сини були кубинці, дружина теж стала кубинкою, і він сам, проживши тридцять п'ять років у тропіках, уже побоювався холоду рідних гір. Він очолював у Гавані «Асоціацію збереження звичаїв» і люто вимахував руками, коли говорив про корупцію і про те, що люди не люблять праці. Тому в цей день видовище виборчої оргії розсердило його.

— Дикуни! — процідив він крізь зуби, лаючи крикливих студентів. — Чи вірите, Флоро, минулої ночі за два кроки від мого дому вони вбили на мітингу нещасного негра. На повній швидкості спрямували автомобіль на юрбу, — і от вам результат… Я — іноземець і нічого не можу зробити, але мої сини кубинці і не втручаються в ці справи. Хто ж має втручатись? Поважні люди країни кидаються хто куди і дають дорогу всілякій наволочі. А янки аж облизуються від задоволення.

Він роздратовано посміхнувся і сів на стілець, що йому запропонувала Тереса.

— А ви знаєте про нову, дурницю, яку втнув департамент охорони здоров'я?.. Ні? Та невже? Так от, вони там ухвалили закрити підвали магазинів, де завелися пацюки, і геть знищити усю цю нечисть… Перенести товари в будинки, надбудувати нові поверхи і забити нори — вже це коштує більше трьох тисяч дуро… І все це. незважаючи на те, що, хоч є нори, пацюки та інша погань, за десять років не захворів жоден з квартиронаймачів. Але ці добродії наказують і погрожують, тож треба схилятися перед ними й виконувати все, що вони хочуть!..

Задихаючись од гніву, він зупинився і тільки тепер згадав, чого, власне, прийшов сюди. Вже тихішим голосом промовив до орендаторки:

— Ходімо побачимо, Флоро, що ви тут хочете зробити…

Оглянувши квартиру, дон Рудесіндо заявив, що вона непридатна для житла. Орендаторка, нічого не тямлячи, здивовано витріщила очі. Дон Рудесіндо бідкався, що ці старі будинки такі потворні, двері надто широкі, стеля з товстими балками, а підлога викладена