Читати книгу - "Аеніль"

— Ага, тобі це не завадить, — підтримав його інший.

Дівчина злякано закривалася від кульок. Це були цілком безневинні жарти, Аеніль була б рада, якби з неї насміхалися тільки так. Але та дівчина серйозно боялася вогню, вона раз по раз здригалася й постійно тремтіла. Боялася навіть того, що не завдасть їй ніякої шкоди, адже чарівний захист у цієї дівчини був набагато сильнішим, ніж захист Аеніль, це було добре помітно.

Аеніль сама не зрозуміла навіщо, але зайшла всередину і мовила якомога твердішим голосом:

— Що ви тут робите?

Хлопці зацікавлено озирнулися на неї. Незнайомка теж повернула голову в її бік. Аеніль почула шипіння, від якого їй стало не по собі. Мабуть, та дівчина думала, що Аеніль приєднується до хлопців.

Один хлопець уважно розглянув Аеніль, а потім весело сказав іншому:

— Слухай, Ворене, це ж та дурочка з алхімії. З групи Савлія. Пам’ятаєш, він недавно казав, як змусив її цілу ніч чистити туалети?

Обоє весело зареготали і продовжили жбурляти кульки в незнайомку, а один навіть прицілився в Аеніль. Вона стисла кулаки від гніву і сказала:

— Негайно припиніть!

— Що? — хлопці здивовано перезирнулися. — Краще не жартуй так, а вали відсіля, поки ми й тебе не підсмажили.

— Я не піду. Це ви підете, — Аеніль не розуміла, звідки в неї взялася сміливість для таких слів.

Хлопці перестали кидати кульки і стали насмішливо її розглядати, підморгуючи один одному.

— Ну що ж, сама нарвалась, — сказав загрозливо один і зачинив двері до класу порухом руки.

Це були складні чари, й у Аеніль мурашки поповзли по шкірі. Тепер вона вже кляла себе, що вплуталася у це. Одна справа її одногрупники-алхіміки, які жодного серйозного закляття не знають, і зовсім інша — ці чарівники. Вона нічого проти них не вдіє. Дівчина відчула, як в неї тремтять коліна.

— Так. Усе буде чесно, — промовив другий хлопець. — Два на два. Я з Весом проти тебе з твоєю прищавою подругою.

Вони обоє захихотіти, але це був набагато більш зловіщий сміх, ніж Аеніль чула спочатку.

— Вона мені не подруга, — пробурмотіла Аеніль.

— Ну що ж, тобі гірше, — зареготали хлопці.

Вони перезирнулися і вимовили якесь закляття.

Аеніль не уявляла, що юнаки сказали і як від цього захиститися. Вона не відразу зрозуміла, у чому справа, коли з підлоги повіяв вітер. Однак коли він рвонув зі свистом угору, піднявши і мантію, і спідницю, до неї дійшло. Не думаючи ні про який захист, вона намагалась повернути руками спідницю на місце, але вітер був настільки сильним, що це не виходило — сама Аеніль мало не піднялася у повітря. Дівчина впала на підлогу й тільки так змогла поправити спідницю й відповзти від місця, де віяв вітер.

Дівчина закрила руками палаюче від сорому обличчя й заплакала. Утім, сміху вона не чула, і це змусило її відкрити очі. Обоє хлопців голосно лаялися, перебуваючи у непрозорому синьому тумані, а незнайомка продовжувала щось шепотіти.

Аеніль відразу піднялася на ноги і стала пригадувати хоч якісь атакуючі закляття. Вона відчувала незмірну вдячність до тієї учениці, завдяки якій хлопцям не вдалося помилуватися нижньою білизною Аеніль.

— Ну все, ти догралась! — люто вигукнув один з хлопців до незнайомки, коли вони нарешті вибралися з імли. — Нас уже задовбав твій жалюгідний туман, якщо це все, на що ти здатна…

Але його змусила змовкнути звичайна книжка, яка боляче вдарила його по голові. Аеніль жбурнула її, підсиливши політ чи не єдиним відомим їй заклинанням — підсилювальним.

Хоч Аеніль відчувала, що ця сутичка погано закінчиться для них обох, але стримати себе не могла. Вона вся палала від гніву й бажання помститися і за себе, і за незнайомку. І від розуміння власної безпомічності її гнів тільки зростав, одночасно зі страхом та відчаєм.

Хлопці розлютилися не на жарт. Адже вона напала в той момент, коли у них зник чарівний захист перед їхньою власною атакою. Вони обоє обернулися до Аеніль і стали готуватися до якогось сильного спільного закляття. Дівчинка зіщулилася від страху. Вона намагалася позбутися злості, яка палала всередині, щоб хоч трохи відновити свій захист, але їй це не вдавалося. Аеніль зовсім не вміла керувати власними емоціями.

З рук хлопців вилетіла велетенська вогняна куля. Аеніль перелякано відступила, але помітила, що незнайомка кинулася до неї і закрила її собою.

Вперше в житті Аеніль побачила, як діє справжній чарівний захист. Куля врізалася у повітря перед незнайомкою. Навсібіч посипалися іскри. Куля зросла мало не вдвічі і відбилася назад з блискавичною швидкістю. Хлопці такого не чекали і ухилитися не встигли. Від удару вони попадали, відлетівши на десяток кроків. У кімнаті запахло смаленим. Обгоріли їхні мантії та кілька стільців.

Не чекаючи, доки вони отямляться, обоє дівчат вискочили з кімнати і побігли до замку. Зупинилися вони лише в якомусь тихому коридорі на безпечній відстані від галереї.

— Дякую тобі, — сказала Аеніль, мало не задихаючись від бігу.

— Я тобі теж. — Через біг незнайомка говорила зовсім нерозбірливо, ці слова ледь можна було розібрати крізь шипіння.

Аеніль зрозуміла, що шипіння виникає через дихання дівчини. Вона і сама дещо хрипко дихала, бо у неї були хворі легені, як і в багатьох дітей її віку, що родом з Ературського півострова. Це був наслідок епідемії, котра охопила ті країни років десять тому. Однак дихання дівчини було зовсім інакше.

— Я Аеніль. З першої групи алхіміків, перший курс.

— Я з відділення чародійства, — нерішуче промовила дівчина. — Третя група, перший курс. Гелео.

Аеніль здивувалася, що така доросла дівчина (судячи зі зросту, їй було років сімнадцять) навчається тільки на першому курсі.

— Вибач, що попереднього разу тебе образила. Не знаю, що на мене найшло… — винувато промовила Аеніль.

Гелео невиразно стенула плечима.

— Але чому?.. Чому ти ховаєш