Читати книгу - "Розбійники з лебединого шляху"

флотом Піалі-паша після того, знехочений безрезультатністю атак і звісткою про те, що наближається іспанський флот, наказав зняти облогу.

Наступного року християнські держави уклали святу лігу під проводом короля Іспанії і папи Пія V. Кілька років тривали приготування, і нарешті 1571 року дійшло до вирішальної битви під Лепанто (на південь від Пелопоннеського півострова) між військово-морськими силами християнської Європи і мусульманського світу. Перемога святої ліги виявилася більш ніж переконливою: з понад 200 турецьких кораблів уціліло лише 30 галер. Морську потужність Порти було підірвано.

Під Лепанто загинуло або потрапило в полон багато піратів. Найбільше відзначився Улюк Алі, який захопив флагманську галеру мальтійських лицарів. Це ледве не позначилося на загальному перебігові битви. І все ж пірати програли. Але наслідки їх двобою з ворогами виявилися не такими вже й катастрофічними. Жодне з піратських міст не було захоплене, навпаки, розбишаки остаточно вкоренилися в Тунісі. Не зменшилася й активність мусульманських корсарів, хоча тепер вони уникали безпосередніх сутичок з військовим флотом християн.

Окрім згаданих уже Улюка Алі і Драгута, серед берберійських реїсів вирізнялася постать Сінана Єврея, якого за спритність і відвагу називали також Мурадом Реїсом. Він перший поширив свою піратську діяльність на Атлантику.

Велику славу здобув також Айдін, прозваний християнами «Пекельним пострахом». Улюбленим місцем його «роботи» було узбережжя Іспанії.

Якось, патрулюючи в районі Балеарських островів, він довідався, що в порту Оліва перебуває 200 родин морісків, потомків іспанських мусульман, які переслідувалися християнами. Не вагаючись Айдін завантажив морісків на галери і взяв курс на Алжир. Його кинулися переслідувати дев'ять іспанських галер. Помітивши це, Айдін встиг висадити морісків на острові Форментера і приготувався до бою. Іспанці, впевнені у своїй перевазі, зажадали 10 тисяч дукатів викупу за захоплених людей. Пірати, вдаючи, що роздумують над пропозицією, зволікали. Раптом вони, «скажено веслуючи, кинулися, як орли, наперед і заволоділи сімома кораблями противника, перш ніж він усвідомив, що сталося». Втекти змогли тільки дві іспанські галери. Інші, на яких поміняли веслярів, повернулися до Алжира.

ІСЛАМСЬКЕ РОЗБИШАЦТВО В АТЛАНТИЦІ

У кінці XVI — на початку XVII століття тактика мусульманських морських розбійників зазнала певних змін. Замість масованих набігів вони дедалі частіше почали вдаватися до далеких експедицій, з'являлися там, де їх ніхто не знав і не чекав: 1617 року пограбували острів Мадейра, 1637 року спустошили береги Ірландії.

Два з половиною століття після Лепанто християнський світ не раз був подивований і вражений морськими «подвигами» маврів. Саме тоді, після битви під Лепанто, пірати почали виходити через Гібралтар в Атлантичний океан і полювати там на іспанські галеони, що перевозили скарби з Нового Світу.

На початку XVII століття в північноафриканських портах з'явилися невідомі раніше прибульці — голландці, що вели на морі проти Іспанії партизанську війну, яка, втім, мало чим відрізнялася від піратства. Берберійські корсари стали природними спільниками цих борців за свободу своєї батьківщини, тому голландські кораблі часто гостювали в портах Північної Африки. Дехто з голландських капітанів назавжди приставав до піратської братії, забувши свою північну батьківщину і цікавлячись переважно можливостями здобути багату здобич. Сюди також прибували авантюристи з усього Середземномор'я, а також англійці, датчани. Ренегати (так називали їх християни за відступництво від віри) легко погоджувалися на обрізання, переходили в мусульманство, якому, втім, теж легко зраджували.

Один з них, Симон Дансер, ознайомив мусульман з будівництвом океанських суден, на яких європейці пускалися в кругосвітні подорожі й відкривали нові землі.

Дансер почав свою кар'єру звичайним матросом у Дордрехті, пізніше став корсаром на службі Об'єднаних провінцій і діяв проти католицької Іспанії. Потім його патріотичне корсарство поступово перетворюється на відверте піратство вже в Середземному морі. Опинившись у Марселі, Дансер сформував цілу ескадру, флагманський корабель якої мав на борту 60 гармат і 300 чоловік екіпажу.

На чолі цього невеликого, але потужного флоту Дансер з'явився в Алжирі.

— Якщо мені дозволять заснувати тут базу, я навчу вас будувати сучасні кораблі. Ваші застаріли. Вони низько сидять у воді, їм важко нападати на європейські високобортні судна…

На алжирських корабельнях закладаються кілька нових вітрильників. Дансер постійно в клопотах: треба міняти форму стапелів, шукати добру деревину, такелаж…

Дансер вербував робітників серед полонених християн і добровольців-ренегатів, обізнаних з новими конструкціями кораблів. Марсові, керманичі, лікарі, писарі, гармаші набиралися тільки з ренегатів. На це у Дансера були свої міркування. Особливих труднощів не виникало, бо в Алжирі перебивалося багато греків, мальтійців, сицилійців, корсиканців і навіть уродженців Півночі. Солдатами, бійцями «абордажних рот» були турки або магрібці… Деякі компаньйони-реїси заперечували проти такої «національної спеціалізації», але Дансер не відступав. Як ділова людина, він умів використовувати кожного на його місці, де той міг показати найкращі результати.

Дансер жив у привілейованому кварталі Алжира Фахс. Підприємці-пірати мали чудові оселі, збудовані в арабському стилі, з внутрішніми двориками, де милували око струменисті фонтани і вишукані керамічні підвищення для музикантів. Замість меблів — килими і подушки. Інколи на очі потрапляли предмети, незвичні для східного інтер'єру: венеціанські дзеркала, серванти, англійські і голландські дзиґарі… До речі, всі магрібські багатії прагнули мати годинники. Європейські речі були піратськими трофеями. З мусульманськими декораціями часто не гармоніювала мова дійових осіб: люди в тюрбанах нерідко розмовляли не арабською чи турецькою, а своєю рідною — андалузькою, італійською, французькою, англійською, фламандською… Це були реїси-ренегати.

Високобортні вітрильники мали ще одну перевагу: вони не потребували гребців-невільників, а отже, заощаджувалися гроші на їх харчування. Звільнилися трюми, де зберігався провіант. Туди можна було завантажити більше здобичі.

Поступово мусульманські пірати переконалися в слушності пропозицій Дансера. Посипалися замовлення на будівництво та переобладнання суден. Довелося навіть встановити черговість. Але це не вирішило проблем. Піратські реїси почали замовляти вітрильники нової конструкції у самій Голландії. Там приймали замовлення, хоча й знали, для чого призначалися ці кораблі.

З прибуттям Дансера в Алжир берберійське піратство перейшло на індустріальну основу. Перед кожним походом враховувалися всі наявні дані і лише тоді приймалося