Читати книгу - "Жовте коло"

Господар спочатку хотів викинути цю записку, але потім передумав: надто вже багато галасу останнім часом навколо Грюнзее, і при нагоді передав мені. Тоді йому й на думку не спало, що це — реальна загроза…

— Кемпка теж, мабуть, не надавав значення цій погрозі?

— Мабуть, інакше він мусив би вжити якісь запобіжні заходи, — погодився комісар.

— Ну, а якщо і надавав значення… Мужчині, а особливо молодому, важко признатися в тому, що він чогось боїться. Якщо він зовсім не надавав значення цій записці, то, певна річ, нікому б її не показував, а викинув би на смітник.

— Може, й ваша правда.

— Але водночас він не міг уже зупинитися, він мусив довести розпочату справу до кінця. Це логічно. Я б теж так вчинив, — продовжував розмірковувати вголос Фак і запитав: — А що стосовно цієї записки сказав вам Фрайбергер?

— Він сказав, що у нього повний сейф таких записок. Один автор, наприклад, сповіщав йому, що в суботу чотирнадцятого серпня в тринадцять нуль-нуль почнеться атомна війна. І приписка: «Раджу вам виїхати на Маркізькі острови, тільки там ви знайдете порятунок».

— Але ж це зовсім інше. Тут ми справді маємо справу з жартівником, а може, з шизофреніком, — посміхнувшись, сказав Фак.

— Приблизно те ж саме сказав йому я, але… не хочу повторювати, що почув у відповідь.

— З цим ясно. Тепер ви, здається, казали щось про сигаретні недопалки. Хіба це так суттєво? Адже недопалків можна знайти скрізь скільки завгодно.

— Це так. Але на Грюнзее ніхто не бував. Адже ці місця стали ніби зачумленими. Принаймні це були єдині два недопалки, які я знайшов біля озера. Кемпка, як з'ясувалось, не курив. Шрот теж не курить. Крім Розенкранца і людини, яка їхала разом з ним, піхто в ці дні не з'являвся в тих краях.

— До речі, про Розенкранца. Ви, звичайно, розмовляли з ним?

— Так.

— І що ж?

— Він не викликав у мене підозри. Він поводив себе дуже впевнено і навіть, я б сказав, зарозуміло.

— Але ж Розенкранц, судячи з усього, — людина, яка вміє володіти своїми почуттями.

— Все це так. Однак я не думаю, що це зробив він.

— З ним, здається, був ще хтось?

— Так, цього він не заперечує. І все-таки, і оком не моргнувши, запевняє, що нічого спільного з цим чоловіком не має, що той попросився по дорозі підвезти його.

— А сам Розенкранц шукав пристойного місця для літнього відпочинку?

— Так принаймні пояснив він мету свого приїзду.

— Але Цаль-ам-Зее, де він живе, — курортне містечко.

— На те ж саме звернув його увагу і я, але він відповів: «Так уже влаштована людина: з Ніцци їде відпочивати в Африку або Грецію, а з Греції в Ніццу…»

— В логіці йому не відмовиш.

— Я встановив також, що Розенкранц курить тільки сигари…

— А з яких країв той, що їхав разом з Розенкрапцом?

— Ось саме цього мені не пощастило розвідати.

— Ви кажете, що знайшли два недопалки сигарет «Бельведер»? Скажіть, а на недопалках сигарет ви не знайшли відбитків пальців?

— Ні, не знайшов. Хоча недопалки, як підтвердила криміналістична експертиза, були досить свіжими.

— Це вже цікаво, — сказав Максиміліан.

— Отож-бо.

— А скільки часу зберігаються відбитки пальців на папері?

— Це залежить від багатьох чинників: на якому папері, при якій температурі. В прохолодну погоду вони зберігаються довше. Якраз така погода була того дня, коли був вчинений злочин, і в наступні дні також.

— Отже, той, що палив «Бельведер», або був у рукавичці, або руки його були змащені якоюсь рідиною, що не залишає слідів. А навіщо це було потрібно йому?

— Я думав над цим. Але відомо, що після миття рук (після купання) десь приблизно півгодини не виявляється будь-яких помітних жирових виділень, які залишають сліди.

— Я не знав цього. Що ж, пане Клуте, мені пора. Я хочу подякувати вам за бесіду. Вона була дуже корисною.

— Я тільки нагадаю вам, що наша бесіда мала приватний характер. Не посилайтесь на мене до того часу, поки я не дам на це своєї згоди. Я наважусь виступити лише в тому випадку, коли зберу достатню кількість фактів.

— Добре, пане Клуте, я обіцяю вам це. До побачення.

— До побачення. Я все ж таки сподіваюсь розплутати цю справу.

Клуте, худенький, невеличкий на зріст, стояв на порозі районного комісаріату. У виразі його обличчя з'явилося щось нове: куточки вуст якось вигнулися, і твердо були стиснуті маленькі кулаки.

Розділ сьомий

Фак належав до тих людей, які нелегко зважуються на будь-яку справу, але якщо вони вже беруться, то прагнуть довести розпочате до кінця.

На прохання Мірбаха Фак послав кілька запитів американцям, які в останні роки вели слідства і судочинство в справі нацистських злочинців, зв'язаних з таємницею Грюнзее. Американський бригадний генерал Тейлор надіслав Максиміліану листа такого змісту:

«Шкодую, що за давністю літ не можу пригадати бодай якихось обставин, пов'язаних із Шеленбергом, фальшивомонетниками і Грюнзее. Пригадую, що частина цих справ перебувала у розпорядженні д-ра Роберта М. Кемпнера і що відповідь на Ваші запитання Ви, напевне, змогли б одержати від нього.

Завжди Ваш, професор Колумбійського університету, бригадний генерал у відставці Джон Тейлор».

Недовго довелося чекати відповіді і від доктора Кемпнера.

«Дуже втішно, — писав він, — що ви зайнялись вивченням історії про фальсифікацію грошей. Рекомендую ознайомитись із книгами з цього питання, що вийшли англійською мовою. На жаль, я не вів у Нюрнберзі справ, що стосувались фальшивомонетників та секретних документів, нібито захованих у Грюнзее. Раджу Вам з цим питанням звернутися до професора Харді». І