Читати книгу - "Томек у країні кенгуру"

собою одномісні візки. Мандрівники посідали в них і поїхали до міста прямими, широкими вулицями.

У порту та й у самому місті панував пожвавлений рух. Серединою вулиць, тупотячи босими ногами, пробігали послужливі кулі, з надзвичайною спритністю маневруючи своїми двокілками серед різнокольорового натовпу перехожих. Томек із захопленням дивився на струнких сингальців, які замість штанів носили короткі суконки, а довге чорне волосся скріплювали на потилиці черепашачими гребінцями. Їхні жовті, зелені й червоні запаски змішувалися з білими й голубими сарі індійців. Час від часу Томек помічав у барвистому натовпі брамінів, одягнених у жовті довгі шати. Жінки — сингалки й тамілки — були щедро прикрашені блискучими сережками та браслетами. Багато перехожих захищало голови від пекучого сонця кольоровими парасольками.

Після короткого, але швидкого бігу рикші, які везли наших мандрівників, зупинилися біля мурованої будівлі. Тут розмістилася транспортна контора. Виявилося, що слона й тигра можна повантажити на корабель будь-коли. Тому необхідні формальності було швидко залагоджено, й наші мандрівники, супроводжувані високим, худим англійцем, службовцем контори, вийшли, щоб отримати тварин. Тварини перебували в заміському маєтку англійського купця. Великий парк маєтку був огороджений низьким муром. Будинок стояв у глибині парку. Кулі, не зменшуючи швидкості, описали півколо й через широкі, оздоблені орнаментом, залізні ворота вбігли в паркову алею. Обабіч алеї височіли стрункі стовбури пальм. Їхнє довге зелене пушисте листя кидало густу, живодайну тінь. За пальмами в глибині парку буйно росла найрізноманітніша тропічна зелень. Серед розкиданих де-не-де хлібних, корицевих, гвоздикових, магнолієвих і чудових ебенових дерев виднілися незліченні кущі й деревця: оливкові, цитринові, помаранчеві, бананові з величезним листям, з-поміж якого звисали грона стиглих плодів.

Рикші зупинилися біля одноповерхового, мурованого білого будинку з глибокою затіненою верандою. Англієць висів перший і запросив мандрівників у дім на короткий відпочинок. Як тільки гості розсілися в глибоких зручних бамбукових кріслах, молодий індієць поставив перед ними величезні таці зі східними солодощами, овочами та холодними, освіжними напоями.

Під час розмови батька й Смуги з англійцем Томек з’їв кілька соковитих плодів, раз у раз з нетерпінням поглядаючи в глибину парку. Судячи з усього, там знаходився слон, якого вони мали взяти із собою до Австралії Досі Томекові не доводилося бачити екзотичних тварин. У той час у Варшаві ще не було зоологічного парку, де можна було б побачити найрозмаїтіші зразки світової фауни. Тому нічого дивного, що поряд із цікавістю Томек відчував легкий неспокій. Адже справжній живий слон — це зовсім не те, що розмальована картинка чи навіть фотографія.

Після короткої розмови чоловіки підвелися з крісел. Разом із Томеком вони вийшли до парку. У самому кінці алеї була галявина з ретельно підстриженою травою. У тіні столітнього, величезного баобаба[17] стояв слон. Він повільно ворушив великими вухами й, хапаючи довгим хоботом із годівниці оберемки сіна, вкладав їх собі в рот.

Подорожні підійшли зовсім близько до слона. Томек помітив на одній із задніх ніг тварини широке залізне кільце, за яке вона з допомогою довгого ланцюга була прикута до стовбура баобаба. Побачивши незнайомців, з-за дерева вийшов індієць і зупинився в очікуванні.

— Це опікун, погонич слона, — сказав англієць, показуючи на індійця.

Слон повільно повернув голову в бік Томека, який тримав у руці соковиту помаранчу. Він витягнув хобот, але Томек, не впевнений у своїй безпеці, завбачливо сховався за Смугу, що стояв поряд.

— Не бійся, слон хоче лише поласувати чимось солодким, — заспокоїв Томека англієць.

— А він не схопить мене за руку? — з недовір’ям запитав Томек.

Слон, немовби зрозумів його побоювання, ще раз витягнув хобот, широко роззявивши пащу. Хобот непорушно завмер у такому положенні.

— Бачиш, він не має наміру зробити тобі кривду, — сказав англієць.

Посміливішавши, Томек підійшов до слона й простяг йому помаранчу. Слон повільним рухом підніс кінчик хобота з помаранчею до рота й проковтнув смачний плід. Індієць підійшов до слона й ласкаво погладив його по хоботу.

— Він дуже любить дітей, — пояснив він.

Вільменський, пам’ятаючи розмову з Томеком на кораблі, промовив:

— Мій син хотів би послати своїм родичам пам’ятну фотографію з подорожі. Мені здається, що ми могли б зробити чудовий знімок.

— Посади хлопця на слона, — звернувся англієць до індійця.

Томек подолав свій страх і підійшов до величезної тварини. Рука його мимоволі торкнулася довгого хобота. Індієць проказав декілька слів незнайомою Томекові мовою; слон ніжно обхопив Томеків стан своїм хоботом. Мить — і Томек опинився високо в повітрі, поруч із величезною головою слона. Томек міцно вхопився за велике вухо тварини й легко всівся на його хребті.

Вільмовський установив фотоапарат на штатив. Зробив декілька знімків, після чого Томек, за порадою англійця, зліз, опустившись по хоботу слона на землю.

— Ти задоволений? — запитав його батько.

— Дуже задоволений, таточку. Цю фотокартку я пошлю всім моїм знайомим у Варшаві, — заявив Томек, подумки шкодуючи, що в нього не було на плечах чудового штуцера.

Далі англієць запропонував оглянути тигра. У тіні стрімкого, вкритого матами даху, який підтримували грубі стовпи, стояла бамбукова клітка. У глибині клітки ховався великий, надзвичайно рухливий смугастий тулуб бенгальського тигра. Побачивши людей, тигр наблизив голову до бамбукових ґрат клітки й гнівно примружив повіки. М’язи морди затремтіли, грізно оголюючи великі, гострі ікла. Тигр уривчасто й коротко загарчав. Б’ючи хвостом по боках тулуба, він витяг передні лапи, притиснувся до підлоги клітки.

— З ним треба бути дуже обережним, — попередив англієць. — Його спіймали лише два місяці тому, і він дуже важко переносить неволю.

Жовті очі тигра грізно блищали, він роззявив жахливу пащу й диким риком погрожував надокучливим відвідувачам.

Томек підійшов до Смуги, який з усіх боків оглядав тигра, й запитав:

— Скажіть, будь ласка, чи це правда, що тигр, перш ніж атакувати жертву, пригинається до землі й б’є себе по боках хвостом?

— Так, правда, Томеку. Такий уже в тигрів звичай виявляти свої недружні