Читати книгу - "Війна з багатоликим звіром"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
В другій кімнаті, «клубі», ревли Міхалові магнітофони. Міхал танцював на килимі з босою Тіною Триковою. Ріта завішувала лампу червоною скатертиною — щоб було, як у барі. А в кухні, густо протхнулій часником, вона підсмажувала грінки на трьох сковорідках — справжнісінький шинок.
— Вирішила помити тарілки й каструлі, які намагалась поцупити в нас? — зухвало зиркнула Ріта на Леону.
— Тс-с-с! — Леона приклала пальця до губів.
Потім у ванній вона виявила, що хтось — без сумніву, знову ж таки ця тварюка Ріта — накапав їй до пральної машини розтопленої губної помади. На білизні ряхтіли плями, немов після вбивства. Леона зі злістю сіла на холодний край ванни. «First Lady», — прошепотіла вона. Ніде немає для мене місця, хіба що в туалеті. В усьому винний Станда. Цілі ночі висиджує в холі, складає різноманітні графіки — хто коли пратиме й митиметься, чия черга мити підлогу, вікна, коридор, сходи, а чия — вибивати килим, і все це на місяць уперед, а всім до всього байдуже. Замість того, щоб самому вирішувати й наказувати, викликаючи до себе повагу, а можливо, й острах… У нашій лікарні, наприклад, це вміє кожен лікар. Мій добрий чоловік! Він дуже серйозно до всього ставиться. І надто ревно!
Хоче бути справедливим, а мене залишає на розтерзання цим фуріям. Може, помститися йому, наставити роги?
Еда тепер щовечора йшов спати з Павлою досить рано. Невже вони й кохаються щодня? Я б із задоволенням ще раз согрішила з ним… Але благати його, звичайно, не буду! Леона повикидала забруднену помадою білизну просто у ванну і на повну силу відкрутила гарячу воду. Нехай тільки з’явиться отой двірник! Серед білизни, яка сохла, вона спритно знайшла бежевий Рітин ліфчик (він єдиний був п’ятого розміру серед решти «двійок» і «трійок») і мстиво стала квацяти його Рітиною ж тушшю для він.
Ріта Недомова (45 років) прокинулась опівдні у спальні Тіниної квартири й перш за все взялася до улюблених сигарет «Уїнстон», однак у кімнаті було так холодно, що вона була змушена вдягтися в Тінин лижний светр, аби не застудити легені.
В самому халаті вона потім пробігла до порожньої теплої комуналки (всі вже давно були на роботі) й почала грабувати спільний холодильник. Розпочала вона з пива, потім приготувала добрий сніданок (яєчня з чотирьох яєць на вишкварках та рештках ковбаси, густо посилана тертим сиром) і знову запила все це пивом.
Не встигши нагрітися, Ріта ввімкнула електрокамін, умостилася перед ним на підлозі, а, зігрівшись, скинула халат і перекочувалась гола по килимі, підставляючи під сухий електричний жар то важкі груди, то спину, то засмаглі стегна, аж доки вся заросилася потом. Сопучи від насолоди, вона ще з годинку солодко поспала.
О другій годині, як і кожного понеділка, Ріта ввійшла до приймальні лікаря об’єднання «Ресторани та їдальні». В кабінеті вона, переконливо кашляючи й зворушливо «задихаючись», продемонструвала свій коронний номер, що приніс їй ще один тиждень оплачуваної непрацездатності — «важкий хронічний бронхіт», який у задимленому Усті був поширеним захворюванням..
На подвір’ї її колеги офіціанти в чорних гумових фартухах працювали граблями, бармени вичищали від бежевого пороху мертвого мазуту станіолеві смуги на стінах, а Ріта весело крокувала до віддаленого району Ваньов (міські автобуси їздили тепер тільки в ранкові та пообідні години пік).
Центральні вулиці були більш-менш чистими, бруківкою щохвилини деренчали ПМ-гвинти або з’єднані прожектори, завдяки яким мазут відступав до бічних вузьких вуличок, де він загоював рани, насичувався поживними речовинами, регенерував і знову розквітав бурунами й заметами свіжого рудого скловолокна. Тільки не піддавайся і витримай, мій любий мазутику! — тихо проказала Ріта. — Бодай до весни.
Ріта дійшла з порожньою сумкою до лабіринту стрімких вуличок старого Ваньова, що нагадував кампучійське містечко, заросле ліанами рудих джунглів. Підземний перехід через залізничну колію був по самісіньку стелю залитий драглями. Перейшовши на той бік, Ріта стала терпляче чекати біля будинку № 88 на Плавецькій вулиці.
— Я ж тебе попереджав, щоб не чатувала на мене перед самим будинком! — невдоволено загув колишній бармен Руда Штосл, повернувшись зі зміни на сталеливарному заводі.
Він був, як завжди, неголений. Цей нехлюй голився хіба що раз на тиждень, та й то абияк. Йому було до всього байдуже.
— Нехай думають, що я твоя коханка, — засокорила Ріта, піднімаючись за ним сходами до його квартири.
— Гроші маєш? — запитав він, тільки-но зачинивши по собі двері.
— Для тебе, Рудочко, я завжди маю все, не тільки гроші.
— Отже, так само, як і вчора?
Він зняв із шафи валізу, повну сигарет, і Ріта придбала в нього за грабіжницьку ціну блок американського «Уїнстона», заплативши 2500 крон (Роганові я продам за 3000 крон, сказала вона сама собі). Як винагороду, Ріта виканючила ще й пачку «Старту», що донедавна коштувала чотири крони. Ці короткі сигарети були такі кепські, наче набиті сіном.
— Завтра знову в цей же час, Рудочко.
— Тільки не стовбич перед моїм будинком!
Ріта знову перетнула залізничну колію й за двадцять хвилин уже входила до приймальні Вінтера — директора магазину електротоварів. Гладке пихате порося в золотих окулярах, — подумала про нього Ріта. Купив у мене вісім пачок за 2000 крон, сплативши батарейками для ліхтариків (100 штук по 20 крон кожна). Дві пачки «Уїнстону» й «Старт» лишаться мені.
— Однак ціна на батарейки швидко впаде, бо незабаром з Брно прибуде ще два вагони, — невимушено проказала Ріта. — Ти мусиш доплатити!
— Але я не маю готівки, — спробував опиратись Вінтер. Ну, звідки ж йому було взяти готівку, якщо його склад розсідався від батарейок?
— Тоді я хоч візьму трохи курива на дорогу, — сказала Ріта, витягши з блоку ще одну пачку «Уїнстона», як навар.
Ріта подріботіла вузькою вуличкою на гору, переступаючи через ворушкі хоботи мазуту. Садова хвіртка пані Рубічкової була завалена двометровим бурим заметом, Ріта вилізла на нього й
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з багатоликим звіром», після закриття браузера.